Стренд злегка потряс головою, немов намагався звільнитися від думок, що тривожили його. Він почував, що збентежений, не впевнений у собі. Хейзен, незважаючи на все, перебував у відмінному настрої. Так що, можливо, він, Стренд, перебільшив значення передачі?.. Адже він так рідко дивився телевізор і, цілком імовірно, переоцінив вплив передачі на глядачів, а також саму можливість, що подібний виступ може зламати людині життя. Може, він був не правий, так переживаючи за друга? Якщо вже самого Хейзену, схоже, не страшать наслідки виступу, може, і йому не варто висловлювати побоювання? Треба змінити тему.
– Ви самі вели машину? – запитав він.
Хейзен кивнув:,
– Відпустив шофера на вечір. До нього приїхала наречена, от і вирішив посприяти розвитку любовних відносин. А де наші дами?
– Розбрелися по своїх кімнатах. Вирішили сьогодні лягти раніше.
Хейзен оглянув його допитливим поглядом:
– У них усе в порядку?
– Так, все добре, – відповів Стренд.
– Леслі сказала мені, що Елеонора повернулася в Джорджію. Взагалі все це жахливо, не чи правда?
– Дивовижно, – підхопив Стренд. – Цей Джанеллі поводиться як закінчений дурень.
– Ну, зате в мужності йому не відмовиш. І це викликає в мене повагу.
– Особисто в мене це викликає інші почуття… – сухо помітив Стренд.
– Я подзвонив тамтешньому шефові поліції й сказав, щоб він поставив свою людину охороняти їхній будинок. І ще дав зрозуміти, що, якщо з дітлахами щось трапиться, я просто спущу з його шкіру.
– Сподіваюся, це допоможе.
– Просто впевнений, – похмуро відповів Хейзен. – А тепер мені терміново необхідно випити. Приєднаєтеся?
– Із задоволенням, – відповів Стренд і став спостерігав за тим, як Хейзен наповнив два келехи віскі з содовою. Вони віднесли напої до каміна й сіли один проти одного в великі шкіряні крісла. Хейзен випив великий ковток і задоволено зітхнув.
– М-М… – промурмотав він, – саме те що треба!
– Останній раз, коли ми з вами от так сиділи і пили, раптом задзвонив телефон і ви зірвалися й помчали. Сподіваюся, цього разу вам все таки вдасться допити своє віскі, перш ніж їхати кудись.
Хейзен розсміявся приємним низьким сміхом.
– Не збираюся підходити до телефону цілий тиждень. Хто б не подзвонив – папа римський, президент Сполучених Штатів, один з тих різношерстих адвокатів, що готові зараз розірвати мене на частини.
– Радий чути це. Ну а як взагалі просуваються справи?
– Так собі – Хейзен опустив очі й дивився в келих. – Війни поки ще ніхто не об'являв.
– Леслі казала, нібито ваша дружина погрожувала назвати її однієї з ваших коханок.
– Так вона готова погрожувати будь-якій жінці, з якою я просто здоровався протягом останніх тридцяти років. Накопала могил від Бостона до Марселя. Напевно, мені потрібно було попередити Леслі про такий поворот подій. Але я подумав, що вона відразу розповість вам і ви розхвилюєтесь.
– Тепер ми з нею дотримуємося нової політики, – сказав Стренд – Повна відкритість і відвертість у всьому.
– Досить небезпечний експеримент, – зауважив Хейзен і уважно покосився на Стренда. – Сподіваюся, ви ні на секунду не повірили…
– Ні на секунду, – не роздумуючи, відповів Стренд. І, дивлячись на цього владного, сильного й гарного чоловіка, раптом подумав: немає нічого дивного в тому, що будь-яка жінка, у тому числі і його дружина, може в нього закохатися. Держсекретар Ніксона Кіссинджер у відповідь на питання, чому він користується таким скаженим успіхом у жінок, писав, що влада служить для жінок найсильнішим збудником. Хейзену, безумовно, була властива ця аура влади, і за всіма стандартами він був для жінок куди більш привабливим, ніж. хворий і замкнутий вчитель-невдаха. Тільки щира любов здатна встояти перед подібною спокусою. Цікаво, подумав раптом він, що ж таке сказав або зробив Хейзен, щоб дати Леслі зрозуміти, що хоче її? Ні, мені краще цього не знати.
– На деякий час удалося заткнути дружині рот. Основним каменем спотикання став цей будинок, – сказав Хейзен. – Я погодився: нехай забирає що хоче, але на цей будинок у мене свої, особливі плани. Добре, там видно буде… – І він з жадністю допив віскі. Потім встав, пішов до бару й налив собі ще. – До речі, ледве не забув, – сказав він, повернувшись до каміну, – дзвонив мій знайомий з Парижа, і я поговорив з ним про вас. Він сказав, що організувати все цілком можливо, з наступного вересня, коли в школі почнуться заняття. Учні й викладацький склад міняються там часто, люди то приїжджають, то їдуть. Обстановка приблизно така ж, як у середні століття, коли вчителі знай собі блукали по світі. Ще місяців п'ять у Данбері протриматися зможете?