– Я то зможу, але не цілком упевнений, що Леслі зможе.
– Гм…… – Хейзен насупився. – У такому випадку, думаю, доведеться їй поки що поїхати одній. Питання всього в якихось декількох місяцях.
– Так, цілком можливо. Не турбуйтеся. Ми що-небудь придумаємо.
– Знаєте, Аллене, мене турбує всього одна річ. У тім, що стосується вас і Леслі, – вимовив Хейзен з такою щирістю й серйозністю, що Стренд раптом злякався.
– Що саме? – запитав він насторожено.
– Коли я дивлюся на вас двох, то починаю усвідомлювати, як багато втратив у цьому житті. – Голос його звучав задумливо й сумно. – Це любов. Часом вона виражається в словах, часом – ні, але ця ниточка, цей непорушний зв'язок між вами увесь час відчувається. Ця залежність один від одного, ця безоглядна готовність підтримати… Я знавав багатьох жінок у своєму житті, багато хто мені дуже подобалися, догадуюся, що і я подобався ім. У мене було все – гроші, успіх, можливо, навіть свого роду слава. Я знавав і ще більш рідку в наші дні річ – подяку, нехай не завжди, але зрідка. Але мені не дано було довідатися нічого подібного, нічого, порівнянного з вашими відносинами. Точно в мені утворилася якась величезна діра, через яку безперестану дме вітер. І видуває все. Якщо повезе, ви вмрете в один день. Одночасно. От чорт… – Він сердито перемішав кубики льоду в келиху. – Що це на мене сьогодні найшло? Заговорив раптом про смерть… Напевно, усьому провиною погода. На всьому узбережжі сніг. Напевно ті люди, що замкнули свої будинки й закрили ставні, як тільки листки почали жовтіти, поступили мудро – Він залпом осушив келих, поставив його на столик і відсунув рішучим жестом
– Я стомився. – Хейзен провів великою долонею по скроні, піднявся з крісла. – Хочу зробити собі приємність. Лягти й спати, довго… Світло виключати не обов'язково. Мені не подобається, коли будинок занурений у пітьму. – Він оглянувся. – А вітальню не завадило б пофарбувати заново. У більше світлі тони. Що ж, добраніч, мій друг. Спіть спокійно.
– Спокійної ночі, Рассел. І вам теж приємних снів.
Стренд проводжав його поглядом. Хейзен важкою ходою перетнув кімнату. Переступаючи поріг, спіткнувся, і Стренд подумав: мабуть, він чимало випив у Нью-Йорку, перед тим як виїхати в Хемптон. Хейзену ще повезло, що по дорозі його не зупинив поліцейський, інакше б довелося провести ніч за ґратами, а не у і теплій постелі. Потім він піднявся наверх і ввійшов у спальню, де спала Леслі – біляве волосся розметалися по подушці, поблискуючи під світлом лампи. Подих її був легким. Він тихо роздягнувся, виключив настільну лампу й улігся в постіль поруч із дружиною.
Серед ночі він раптом прокинувся. Здалося, що в сні він почув, як завівся автомобільний мотор, потім машина від'їхала й звуки стихли вдалині. Стренд не був упевнений, чи дійсно чув це або ж те був тільки сон. Він перевернувся на інший бік, обійняв дружину, доторкнувшись до її оголених плечей, вона тихо й задоволено зітхнула, а він незабаром знову заснув.
Прокинувся він рано, за вікном тільки почало світати. Сніг усе йшов і йшов. Леслі спала. Він вибрався з постелі, швидко одягнувся й зібрався вийти з кімнати, але коло дверей зупинився. На підлозі лежав конверт, його просунули в щілину. Він тихо відкрив двері й підібрав з підлоги конверт. У холі було занадто темно, щоб розібрати, що написано на конверті. Стренд тихо причинив за собою двері й швидко пішов по сходах у вітальню, де так і не виключили світло, а в каміні догоряли останні вуглини. Конверт був довгий, товстий, і написано на ньому було всього одне слово: «Аллену». Стренд розкрив його. Починався лист наступними словами: «Дорогий Аллен!» Він відразу впізнав рівний і чіткий почерк Хейзена.
Дорогий Аллен!
Коли ви прочитаєте все це, мене вже не буде в живих. Учора я приїхав попрощатися з вами й побажати всім вам щастя. Усе навалилося відразу: проблеми з дружиною, розслідування у Вашингтоні, погрози й шантаж Конроя. Мені надіслали повістку з викликом з'явитися в Комітет другого січня, і я не зможу стати перед ними й давати показання, не підвівши тим самим моїх старих друзів і колег. Не хочу, щоб хоча б побічно їх вважали причетними до злочинної діяльності. І чим би не закінчився цей розгляд, ясно одне. – мені не вдасться зберегти й тіні своєї раніше бездоганної репутації. Я всі дуже ретельно обміркував і бачу для себе лише один вихід. Із заповіту, на читання якого вас запросять, ви довідаєтеся, що будинок на пляжі я залишив Керолайн. По цілком розумній і чисто практичній причині. Продавши кілька акрів землі, що належала мені, вона одержить суму, достатню для завершення будівництва. А землі повно – цілих сорок акрів, – і коштує вона в цих краях недешево. Всі свої ліквідні активи залишаю дружині, але з умовою, що якщо вона посміє заперечити хоча б один пункт заповіту, то буде негайно з нього викреслена. Дочок моїх цілком пристойно встиг забезпечити їхній дідусь, мій батько, залишивши кожній по трастовому фонду, коли вони ще тільки народилися, а тому навряд чи їм вдасться якось змінити даний заповіт. Сам я вважаюся цілком пристойним адвокатом, і заповіт складений так, що до нього не причепишся. Всі мої картини були давним-давно передані в дарунок музеям, за умови, зрозумію, що протягом всього життя вони залишаються при мені. Закони по оподатковуванню здатні часом перетворити смерть людини в сущий кошмар для його близьких, але я занадто давно й добре граю в ці ігри. Оглядаючись назад, тільки тепер я починаю розуміти, скільки різних хитрих ігор освоїв – юридичних, корпоративних, законодавчих, філантропічних… Коротше, мені знайомі всі тонкості й відтінки цієї дохідної американської гри. І найбільше на світі я цінував у вас із Леслі те, що ви ніколи не були учасниками цієї гонки. Ні, не те щоб ви були вище цього. Суть в іншому. – ви немов не розуміли, що ця мишача метушня існує. Що, безсумнівно, робить вас не таким вже чудовим істориком, зате гарною людиною.