Бездумно й без усякого злого наміру я втяг вас і вашу родину у свій світ. Самотній і сам позбавлений родини, я вірив, що можна ввійти в чиюсь чужу й щасливу родину й стать й частиною. Але те, що здавалося щедрістю, оберталося нещастям. Джиммі занадто швидко пізнав дорогу до успіху й смак до нього. Керолайн закрутив голову вихор сумнівних американських задоволень, – здається, вона вже сама не рада цьому. Елеонор з чоловіком пізнали, що таке провал, і живуть у страху. Мені неприємно говорити вам це, Аллен, але нова кар єра Леслі буде усе більше й більше віддаляти вас один від одного, а самі ви в черговий раз залишитеся без будинку й коріння. Адже будь яка нова можливість – це палка з двома кінцями. Доля може повернутися до вас, а може – і ні. Те ж саме стосується й історії з Ромеро.
Малюнок Ренуара, що висить у спальні, був придбаний мною після підписання угоди з владою, і я щасливий, що можу залишити його вам, про що також є відповідний запис у заповіті».
Стренд на секунду відірвався від листа. Здавалося, рука оніміла, поки він читав цей чіткий, ясний і одночасно дивний документ. Лист потрясав. І той факт, яким ретельним і продуманим був він, як акуратно виводила всі ці рядки людина, готова добровільно прийняти смерть, Змусив його й здригнутися, і захопитися майже нелюдською силою духу й самовладанням друга. Очевидно, подумав Стренд, крім чисто юридичної літератури, Хейзен читав і опис Платоном смерті Сократа. «Кріто, я залишився винним Асклепію півня. Віддай йому цей мій борг, не забудеш?» Півень для Асклепія. Ренуар для Стренда. Воістину антична велич у смерті. Знамените останнє слово…
Хотілося плакати, але сліз чомусь не було. Стренд продовжив читати.
«А тут, у маленькому конвертику, що я вклав у цей лист, десять тисяч доларів п'ятисотдолларовими купюрами. Сподіваюся, ця скромна сума зробить ваше з Леслі перебування в Парижі більше приємним. Краще не згадувати про неї кому б те не було.
Ви й ваша родина зробили останній рік мого життя більше значним. Дуже важливим. Правда, я занадто пізно зрозумів те, чому варто було б учитися раніше.
Оскільки це мої останні слова й ми, користуючись вашим же виразом, можемо розкрити один одному душу, зроблю ще одне визнання. Звичайно, абсурдно для людини мого віку говорити таке, але повинен зізнатися: я закохався в Леслі з першого погляду. Якщо яка жінка на світі й могла зробити мене щасливим, то тільки вона. І коли ви майже вмирали там, у лікарні Саутгемптона, я від всієї душі бажав вам смерті. Не свідомо, не зловмисно, але на якусь частку секунди ця думка мене відвідала. Тоді, подумав я, я міг би стати вже не гостем в родині яку полюбив, а п членом. Не гостем за столом, а людиною, що сидить на чолі стола. Те, що я був дійсно щасливий, коли ви поправилися, не може служити виправданням тієї темної й злої думки.
Будь ласка, спаліть цей лист, як тільки прочитаєте, і нікому, крім Леслі, не говоріть, що в ньому було написано. Я написав ще одну коротеньку записку, залишу п в машині. Там пояснюється, що це самогубство. У ній я пишу, що перебуваю на грані нервового зриву й побоююся за власний розум. У кишені в мене пістолет, усе буде кінчено відразу й швидко. Мене знайдуть наприкінці алеї, поруч із машиною.