– Та минула… – стенув плечима Хейзен. – А як ваша дочка?
– Пішла грати в теніс. За сніданком була весела, як пташка.
– Переваги молодості! – зітхнув Хейзен.
«Він говорить про банальні речі, – подумав Стренд, – як про найвищі досягнення людського розуму».
– А я ось купив вашій дружині букетик, – мовив Хейзен, показуючи квіти. Папір ледь чутно зашурхотів. – За її люб'язну допомогу.
– В неї саме урок, – сказав Стренд.
– Я чую, – кивнув головою Хейзен, Одначе про те, що він думає про гру, змовчав.
– Леслі буде дуже рада, – сказав Аллен. – Місіс Кертіс, поставте, будь ласка, квіти містера Хейзена у воду.
Місіс Кертіс взяла в Хейзена букет і пішла на кухню.
– Я маю дещо й для Керолайн, – мовив Хейзен показуючи на пакунок,, який лежав на столі. – Нова ракетка. Фірми «Хед». Я помітив, що та, яку вона погнула, захищаючи мене, була якраз фірми «Хед».
– Не варто було турбуватися, – сказав Стренд. – Але, я певен, вона дуже зрадіє.
– Жилка там, усередині, – сказав Хейзен. – Просто я не знав, чи туго вона любить натягувати. Їй доведеться тільки зайти в тенісний відділ «Сакса», і там усе зроблять.
– Я бачу, ви зранку попобігали, містере Хейзен, – зауважив Стренд. – Ще нема й одинадцятої, а ви вже встигли побувати у «Сакса» та ще й купити квіти.
– Я встаю рано, – пояснив Хейзен. – Ще одна риса, яку я успадкував від батька.
– Я трохи знаю про вашого батька, – сказав Стренд.
– Справді? – недбало кинув Хейзен. – Мене це не дивує.
– Щойно подзвонила Елінор, моя дочка. Вона вичитала про вас у «Хто є хто».
– Он як? Я й не думав, що вона мною так зацікавиться.
– Вона сказала, в довіднику нічого немає про те, що ви любите кататися на велосипеді.
Хейзен усміхнувся:
– Нехай ця деталь моєї біографії залишиться нашою таємницею. Гаразд? Тут мені немає чим похвалитись – а надто як згадати про вчорашній вечір.
– А що вам було робити? – мовив Стренд.
– Я міг би залишитись удома, – сказав Хейзен. – Я вчинив безглуздо, що не зважив на пізню годину. Одначе…, – Його обличчя проясніло. – Завдяки цьому я познайомився з вами і вашою чарівною сім'єю!.. Але я справді забираю у вас надто багато часу. Я тільки хотів залишити тут ракетку й квіти, а ще взяти велосипед. Але в портьє ніхто не відповідає, і я…
– Зараз його немає, – пояснив Стренд. – Якщо ви хвилинку зачекаєте, я спитаю в місіс Кертіс, де ключ від підвалу.
– Дякую, – мовив Хейзен. – Якщо це не завдасть вам багато клопоту.
Місіс Кертіс саме ставила букет у велику вазу на кухні.
– Чудові, правда? – сказав Аллен. Він мав дуже невиразне уявлення про квіти – знав тільки троянди та хризантеми, а далі навіть у назвах губився.
– Вони коштують такі гроші, – буркнула місіс Кертіс, сердито тицяючи квітки у воду, – що на них ви могли. б цілий тиждень годувати родину.
– Містер Хейзен хоче забрати з підвалу свій велосипед, – мовив Аллен, пускаючи повз вуха зауваження місіс Кертіс про вбогі статки його сім'ї. – Ви знаєте, де Александер зберігає ключі?
– Зійдете в бойлерну, – сказала місіс Кертіс. – Вона відчинена. Праворуч угорі полиця. У ближчому кутку має лежати ключ. Той чоловік збирається в такому стані їхати через парк на велосипеді?
– Гадаю, що так.
– Таж від його вигляду звірі в зоопарку з кліток повискакують! – Місіс Кертіс знову взялася за квіти, – І не забудьте покласти ключа на місце!
– Покладу, – буркнув Аллен і вернувся до передпокою, де стояв Хейзен. Чоло в нього трохи поморщилося, коли він почув, як недбало хтось грав у вітальні гаму. Стренд усміхнувся.
– Звичайно грають краще, ніж сьогодні, – пояснив він. – Де, мабуть, далеко не перший із учнів Леслі.
– І все ж таки, мабуть, приємно навчати дітей, – зітхнув Хейзен, розправляючи насуплені брови. – Весь час бути з молоддю… – Він не доказав.
– Я знаю, де ключ від підвалу, – повідомив Стренд, – Зараз ми туди спустимося.
– Не варто, – мовив Хейзен. – Я й так завдав вам стільки клопоту! Внизу мене чекає мій службовець. Якщо ви скажете, де ключ…
– Однаково я збирався трохи погуляти, – сказав Аллен, хоч це спало йому на думку тільки тепер.
Він відчинив двері й рушив із Хейзеном до ліфта. На першому поверсі стояв у вестибюлі високий чоловік років тридцяти п'яти у вельветових штанях і светрі. Хейзен відрекомендував його як містера Конроя, одного зі своїх секретарів. То був досить хирлявий молодик із сірим обличчям. «Колір попелу, що багато років лежав на дощі», – промайнуло в Стренда. Одяг на Конрої висів мішком. Алленові стало цікаво, який же вигляд мають решта Хейзенових секретарів і скільки їх у нього. Чи всі вони справляють таке гнітюче враження, як цей, чи є серед них і привабливіші?..