– За щиру гостинність нашого відсутнього господаря!
З того, як йому підморгнув Джіммі, Аллен здогадався, що син зрозумів батьків намір. Треба буде побалакати з сином і нагадати йому, щоб стежив тут за своїми манерами.
Після вечері містер Кетлі прийшов з коробкою сигар. Аллен спершу похитав головою, але потім усе ж таки взяв одну. Містер Кетлі подав ножички, і, коли Аллен відрізав кінчик сигари, Леслі підозріливо подивилась на нього.
– Ти певен, що тобі хочеться? – спитала вона.
– Коли Керолайн у свої роки вирішила, що пора їй випити першу склянку вина, – сказав Аллен, – то її батько, гадаю, вже досить дорослий для того, щоб закурити свою першу сигару!
Містер Кетлі підніс йому запальничку. Він старанно затягся й випустив дим. Дим був навдивовижу приємний і запашний.
– Містере Кетлі, – озвався Джіммі, – я б теж не проти!
– Джіммі! – вигукнула Леслі.
– Мені сподобалось, як це виходить у тата, – сказав Джіммі, – Може, це надасть мені поважнішого вигляду. – Він узяв з коробки сигару і схвально її оглянув. – Гаванська! Проскочила до Штатів контрабандою під дулами автоматів імперіалістів– янкі! Роблю свій внесок у світову революцію!
«Неодмінно, – подумав Аллен, коли Джіммі припалив сигару і хвацько затис її в зубах, – неодмінно треба буде поговорити з ним про те, що можна і чого не можна казати в цьому домі». Він аж зрадів, коли після кількох затяжок Джіммі відвів від рота руку з сигарою й покручував її в пальцях, посмоктуючи тільки для того, щоб вона не погасла. Не скуривши сигари й наполовину, Джіммі розтовк її в попільниці. Потім вони з Елінор сказали всім на добраніч і пішли до фургончика, щоб поїхати у Бріджхемптон. Як запевнила Елінор, там затишний бар, де завжди збирається багато приємних людей і вечорами господар непогано грає на піаніно джазову музику.
Керолайн сказала, що хоче подивитися телевізор, і вмостилась перед екраном у невеличкій бібліотеці, а Аллен з Леслі вирішили прогулятися берегом, Вечір був прохолодний, і обоє вдяглися тепло.
Побравшись за руки, вони неквапом пішли по затверділому після відпливу піску. Час від часу хвилі, пінячись, накочувалися на берег і обсипали їхні обличчя дрібними солоними бризками. Високо в чистому небі світив місяць, повівав вітрець, а на обрії виднілися вогні пароплава, що йшов на схід.
Леслі стисла чоловікові руку.
– Як гарно! – прошепотіла вона.
Аллен сидів в одному з крісел перед каміном у вітальні. Вогонь ледве жеврів. У будинку стояла тиша. Аллен був сам. Леслі готувалася нагорі до сну – накладала на обличчя крем, розчісувалася. Цей ритуал вона любила виконувати сама. Джіммі з Елінор ще не повернулись, а Кетлі давно пішли до своєї кімнати в задній частині будинку. Аллен задоволено зітхнув, дивлячись на язички полум'я, що вихоплювалися з купки вугілля. Згодом він почув, як до будинку під'їхала машина й зупинилась.
За хвилину до вітальні увійшли Хейзен з Конроєм, і Стренд підвівся, щоб привітати господаря.
– Добрий ве… – почав Аллен і затнувся.
З Хейзеном було щось негаразд. З-під темного фетрового капелюха, що рівно сидів у нього на голові, невидющим поглядом дивилися перед себе очі. Хейзен ступав повільно, якось напружено й дуже обережно – так, ніби боявся заточитись, якщо піде швидше. Конрой – змучений, вичавлений – ішов поруч з випростаними руками, готовий підхопити господаря, якщо той падатиме. Коли Хейзен підійшов ближче, не помічаючи, здавалось, перед собою Стренда, той відчув міцний запах віскі. Хейзен був п'яний як ніч. Коли, не скидаючи капелюха, він недбало розсівся в глибокому кріслі, Конрой скривив перед Алленом вибачливу гримасу.
– Конрой, я хочу віскі, – сказав Хейзен неквапно, стримано. – І прихопіть пляшку содової. Я розбавлю сам. Я не хочу, щоб ви зіпсували мені к бісу шотландське віскі!
– Гаразд, сер, – відповів Конрой і пішов до серванта, що правив за бар.
– Чудовий секретар, цей Конрой, – сказав Хейзен, усе ще не дивлячись на Стренда. – Чудовий шофер. Тільки не… ненадійний, коли йдеться про випивку. Щасливий ви чоловік, Стренд, – мовив він, не повертаючи голови. – Ви не маєте справи з негідниками. А я навпаки – маю справу майже з самими негідниками, день у день. День у день! Не любов, як ото кажуть, править світом, Стренд, а жадоба – гола, не…нездоланна, злочинна жадоба! Повірте, Стренд, якби в нашій країні запроваджували в життя всі закони, то три чверті наших най… найповажніших громадян уже сиділи б за гратами… Бога ради, Конрой, мені що – всю цю розтрикляту ніч ждати віскі?!
– Іду, сер! – Конрой, тепер до всього ще й виночерпій, поспішив від серванта зі склянкою і пляшкою содової.