– Щиро кажучи, я теж такий, – сказав Аллен, сідаючи навпроти Хейзена. Якщо господар дому вирішив не згадувати про вчорашній вечір і збирається вдавати, ніби нічого не було, то й Аллен, певна річ, теж не стане заводити про це розмову.
– Я перегляну газету пізніше. Прошу вас, читайте, не зважайте на мене.
– Я вже начитався, – сказав Хейзен, згортаючи газету й відкладаючи її вбік. – Нічого особливого. Вечеря вам сподобалась?
– Розкішна!
Хейзен кивнув головою.
– Чудові люди, це подружжя Кетлі. Що ви бажаєте на сніданок? – запитав він Аллена, коли з кухні ввійшов містер Кетлі. – Сік та яєчню з шинкою?
– Не заперечую! – Вдома Аллен забороняв Леслі, щоб вона вставала раніше й готувала йому сніданок. Звичайно він обходився кавою з булочкою і до обіду завжди встигав страшенно зголодніти.
– Ви чули, що бажає містер Стренд? – спитав Хейзен у Кетлі.
– Так, сер, – відповів Кетлі й рушив на кухню.
– О, до речі, – кинув йому навздогін Хейзен, – перекажіть Ронні: якщо він хоче пограти вранці в бейсбол, то після тенісу я до його послуг.
– Я певен, він вас чекатиме, – сказав Кетлі й вийшов.
– Ронні – його онук, – пояснив Хейзен. – Хлопцеві вже одинадцять. Грає в бейсбол за дитячу лігу. Я правлю йому за ціль. – Він налив собі кави. – Мені дуже шкода, що вчора я не зміг провести з вами вечір, – повів далі Хейзен. – Але іншої ради не було. Зараз Конрой спить сном праведника. А я вчора подрімав у машині, поки він сидів за кермом. Я чув, як десь о другій приїхали ваші діти…
– Сподіваюся, вони вас не потурбували?
– Анітрохи. Просто я випадково почув, як під'їхав фургончик. Вони поводились дуже тихо.
– Джіммі з Елінор їздили до Бріджхемптона в бар. Елінор знає той бар.
– Дивно, як молодь трохи не до ранку може товктися в тих сумнівних барах? Особливо коли зважити на те, що вони, як запевняє Кетлі, майже не п'ють.
Коли увійшов Кетлі зі склянкою апельсинового соку та кавником, Алленові раптом стало цікаво, що ж іще служник повідомив Хейзенові про його родину?
– Сподіваюся, Керолайн не їздила з ними на ту нічну гулянку? – запитав Хейзен.
– Ні, вона трохи подивилася телевізор і пішла спати.
– От і добре, – сказав Хейзен. – Я домовився з кількома хлопцями та дівчатами, і сьогодні вранці вони приїдуть пограти в теніс. Це справжні майстри, і їй доведеться показати все, на що вона здатна, щоб позмагатися з ними.
– Я бачу, ви теж зібралися грати.
Хейзен знизав плечима.
– Можу побігати сет чи два. Вони люди виховані, мій вік поважатимуть і битимуть по м'ячу так, щоб мені неважко було відбивати його. – Він надпив кави. – Умови влаштовують?
– Умови? – здивовано перепитав Стренд.
– Я маю на увазі, чи зручно ви влаштувались і таке інше. Постіль не муляє, з кранів не тече, труба не шумить?
– Зручно – це не те слово! – відповів Стренд. «Мабуть, – подумав він, – Хейзен просто не пам'ятає про вчорашній вечір. Коли так, то це й краще». – Ми влаштувалися прекрасно! Будинок у вас чудовий.
Хейзен байдуже кивнув головою.
– Гарний будинок. Його ставили, звісно, для цілої орди. У наших предків були чималенькі сім'ї. Я не раз подумував про те, щоб його продати. Правда, не в такі сонячні ранки, як оцей. – Він махнув рукою на залиті світлом вікна, на іскристий океан. – Якщо заманеться поплавати, басейн підігріто.
– Ні, дякую, – мовив Аллен. Він мав худі ноги й не хотів, щоб його бачили в плавках. – Я поблукаю в околицях.
– Воля ваша, – сказав Хейзен. – Тут правил немає.
«Він хотів сказати інше, – подумав Аллен. – Правила тут заведено такі, що про них ніхто «не здогадується».
Кетлі приніс яєчню з шинкою та грінками й поставив усе перед Стрендом.
– Сер, – звернувся Кетлі до господаря, – вам дзвонять.
– Я так і думав, – зітхнув Хейзен, підводячись. – Переключіть на бібліотеку, будь ласка. Пробачте, – мовив він до Стренда, – боюся, це надовго. Почувайте себе як дома. – І вийшов з їдальні.
Аллен помітив, що в Хейзена довгі й треновані, як у юнака, ноги. Недарма він катається на велосипеді…
Стренд похитав головою, вражений здібностями – і фізичними, й розумовими – цього чоловіка. Він був радий, що за столом нема Конроя. Якби вони зараз зустрілись, обом стало б ніяково. «А втім, – подумав Аллен, – не варто через це псувати собі цілий день!» Він з апетитом почав снідати, намазуючи грінки джемом, і випив аж три чашки кави, водночас переглядаючи «Таймс». Хейзен до їдальні не повертався. Поснідавши, Стренд вийшов на терасу, ліг у шезлонг і, заплющивши очі, повернув обличчя до сонця.