Коли вони вийшли на корт грати проти одного з тих двох нових хлопців і дебелої дівчини, Хейзен сказав:
– Піду прийму душ. У мене стає тяжко на душі, коли я дивлюсь, як грають молоді.
– Я теж піду з вами, – сказав Аллен. – Погляну, що робить решта моєї сім'ї.
Він помахав Керолайн, яка саме відкидала назад п'ятірнею волосся, готуючись прийняти подачу, трохи зачекав, поки Хейзен надяг светра та свого білого брилика, і вони рушили вдвох до будинку.
– Давно я не грав з такою насолодою, – озвався Хейзен. – А все завдяки вашій чарівній дочці.
– Мені здається, ви грали дуже добре, – промовив Стренд.
– Просто я не падав духом, от і все. Коли я зовсім не зможу грати, то подарую свою ракетку Смітсонівському інститутові. Років так через чотири-п'ять… – Голос його лунав стомлено – давався взнаки вік. Він усе ще пітнів і витирав обличчя рушником. – Ці молодики, – сказав Хейзен, – трохи застарі для вашої дочки. Хлопці її віку в цей час у школах та коледжах і не можуть виїхати за місто. Отому, з ким вона тепер грає, двадцять чотири. Працює в батьковій фірмі на Уолл-стріті. Наскільки я знаю, марнує свій час, як йому заманеться. Дуже самовпевнений з жінками. – Хейзен промовисто подивився на Стренда. – З одруженими й неодруженими.
– Він здався мені цілком порядним.
Хейзен засміявся.
– Я ж не сказав, ніби він гвалтує дітей! Я тільки подумав, непогано було б натякнути Керолайн, що він набагато старший за неї. Гадаю, я не помилюся, коли скажу: досі вона жила досить замкнуто. Не так, як дівчата, що їх я бачу тут улітку. Знаєте, діти з багатих родин, де батьки розлучені й прикладаються до чарки, ніякої перебірливості в статевих взаєминах… Ну…
– Дружина її дуже оберігає! – мовив Аллен, роздратований прихованим застереженням Хейзена. – Керолайн у нас найменша, ну, і таке інше. – Потім, відчувши, що він ніби засуджує Леслі, поквапно додав: – Я певен, Керолайн зуміє подбати про себе.
– Було б дуже прикро, якби вона не зуміла, – серйозно сказав Хейзен. – У ній відчувається якась невинність. Це надто рідкісна риса, щоб нею ризикувати. А щодо її захоплення тенісом… – Хейзен здвигнув плечима. – Керолайн на диво добре знає свої можливості.
– Не дуже великі, – додав Стренд. – Вона розповідала мені про вашу розмову.
Хейзен усміхнувся.
– В такому віці й так розважливо мислити – це теж рідкісна риса. Вона вам не казала, що збирається робити після школи?
– Та ні, – відказав Стренд. – Гадаю, вона, як тепер і більшість хлопців та дівчат її віку, не відчуває в собі якогось певного покликання – чекає, як воно само обернеться.
– А скажімо, вона вам не натякала, що хоче вчитися на Заході в сільськогосподарському коледжі або щось таке?
– У сільськогосподарському? – недовірливо перепитав Стренд. Чому ж, в ім'я всього святого, Керолайн приховує це від батьків?! – Уперше чую. Вона вам щось казала про сільськогосподарський коледж?
Хейзен похитав головою.
– Вона сказала тільки, що хоче поїхати в таке місце, де життя було б простіше і її не оточував залізобетон.
– Це правда, навколо Сіті-коледжу прерії нема, – мовив Стренд. – Але це добрий заклад, досить дешевий, і до того ж вона житиме вдома. – Він вирішив розпитати про все дочку, коли вони будуть наодинці.
– Гроші – не така вже й проблема, – сказав Хейзен. – Завжди існує можливість улаштувати стипендію.
– Не з її оцінками. Елінор одержувала стипендію, але в Керолайн до науки немає хисту, це я вам кажу як її батько.
– Вона розповіла мені про ще одну цікаву річ, – мовив Хейзен. – Тепер нібито все більше й більше дають спортивних стипендій, особливо дівчатам, і…
– Її досягнень у тенісі досить хіба що для Центрального парку, і вона знає про це. Теніс нічого їй не поможе…
– Йдеться не про теніс, – урвав його Хейзен. – Тут я з вами згоден. Але я помітив, що в неї добра реакція – вона напрочуд швидко бігає за м'ячем. Я спитав, чи доводилось їй брати участь у змаганнях з бігу. Вона сказала, що минулого місяця перемогла на стоярдовій дистанції в школі.
– Так, я пригадую, – кивнув головою Стренд. – Але ж… змагання в невеликій приватній школі…
– Я спитав, чи засікали її час, і, як з'ясувалося, Керолайн пробігла сто ярдів за десять і чотири десятих секунди. Для дівчини, яка ніколи не тренувалась, це просто неймовірно. З досвідченим тренером вона покаже олімпійські результати. Шкода, що її школа не бере участі в міжшкільному обміні, а то б нею зацікавилося чимало добрих шкіл. Я знаю одного чоловіка, який працює на так званий Траскотський коледж в Арізоні, – це аж ген на заході штату. Я певен: коли він скаже там, що я знайшов сильну кандидатку в їхню команду, то йому пощастить зацікавити кафедру фізичного виховання. У тому коледжі дуже непогане сільськогосподарське відділення.