– Ми з Елінор дійшли висновку, що маємо спільні інтереси, – провадив Джанеллі.
– А саме? – поцікавився Стренд.
– Не до чарки, – широко всміхнувся Джанеллі. – Наприклад, Уоллес Стівенс. Або що нам подобається чи не подобається в Нью-Йорку…
– Розмови про це вам навряд чи вистачило надовго, – сухо зауважив Стренд.
– До третьої години ночі.
– А крім віршів, за що ви б хотіли взятися ще?
– Вам це справді цікаво? – спитав Джанеллі, серйозно подивившись на Аллена.
– Звичайно.
– Я був редактором газети в Брауні – містечку, де я навчався в коледжі. Мені це подобалося. Може, тому, що я любив бачити в газеті своє ім'я. Марнославство! А втім, гадаю, не тільки це. Я сподівався, що батько дасть мені кошти і я почну видавати в якомусь містечку газету. Житиму в своєму будинку, матиму трохи землі й буду сам собі господар. Братиму участь у всіляких там компаніях на захист, помагатиму садовити за грати негідників, виганяти гендлярів із храму профспілок, разом з усіма кричатиму про незаконні операції і щоб ніяких більше В'єтнамів та Уотергейтів, обиратиму до конгресу тільки порядних людей, стежитиму, щоб у бібліотеках був лад і щоб правильно велася забудова міста – ну й інші такі дрібниці! Ідеалістичні мрії багатого американського хлопчика-романтика. Своїми скромними зусиллями залишити в історії слід. А батько сказав мені: «Донкіхотствуватимеш на власні гроші». На цьому інтерв'ю було закінчено.
«Як це молоде покоління любить поговорити… про себе! – подумав Стренд. – Але іноді їх навіть приємно послухати».
– Ви що-небудь розповідали про це Елінор?
– Усе.
– І що вона?
– Проти, – відповів Джанеллі. – Каже, вільному воля, хлопче! Вона пробирається по трупах випускників Гарвардської школи бізнесу до крісла влади, і думка надіти зелений газетярський козирок і готувати для газети глухого містечка статейки про випускників середніх шкіл її не приваблює. Ви теж вважаєте мене божевільним?
– Та ні, чому… – Ідея Джанеллі зацікавила Аллена, навіть більше, ніж зацікавила. Але ж існує й жахлива статистика, яка засвідчує, скільки дрібних підприємств в Америці щороку банкрутує, отож і слабкі незалежні газети нерідко зникають у череві сильніших. – У такому разі для Греції у вас не багато залишиться часу.
– Є речі важливіші, ніж Греція, – мовив Джанеллі. – Ну от, тепер ви знаєте про мене все найгірше. – Він знову широко всміхнувся. – Мені піти звідси, і ви скажете Елінор, що виставили мене за двері?
– Ні, сидіть собі, – сказав Аллен, підводячись. – Погляну, чого вона там затримується.
Та тільки-но він рушив з тераси, як з'явилася Елінор – свіжа, гордовита, короткий і рівний ніс трохи задертий, на голові яскравий шарф.
– Привіт, Джо! – кинула вона. – Ти завчасу.
– Саме вчасно, – сказав Джанеллі, підводячись. – Та байдуже, я зате встиг розповісти твоєму батькові про свої вади й чесноти. Ти готова?
– А чого ж би й ні? Хіба не видно, що я готова?
– Ти просто диво! – відповів Джанеллі.
– Інакшою я не буваю! – мовила Елінор. – До зустрічі, тату!
– Коли? – спитав Аллен.
– Коли-небудь, – усміхнулася йому Елінор і взяла Джанеллі за руку. Обоє вийшли. «Коли вони поруч, – мусив визнати Стренд, – дивитись на них дуже втішно. Бути батьком має свої переваги і свої прикрощі».
Щойно вони пішли, як на терасі з'явилася Леслі, одягнена до ленчу в довгу бавовняну спідницю. Волосся в неї було зібране в такий вузол, на який Стренд ніколи не міг дивитись без захвату й муки.
– Як я? – невпевнено спитала Леслі.
– Ти просто диво! – сказав він.
Ленч Алленові не сподобався, хоч до столу, виставленого на терасу, тепер затінену тентом, подавали все найдобірніше: охолоджене вино, фруктовий салат, авокадо, паштет і холодні омари. І океан був спокійний, блакитний, і двоє вчителів із Саутхемптонського коледжу зі своїми дружинами здавалися досить привітними і в міру освіченими. Проте Аллен весь час поглядав на Керолайн чи, власне, на її ніс. «І зовсім він не потворний», – думав Аллен, сердитий на Елінор за те, що та здіймає паніку. Колись такий ніс у жінки став би її окрасою. Та Аллей– не міг не помітити, що Керолайн сіла за стіл між матір'ю і професоровою дружиною, а не серед трьох молодих тенісистів та двох дівчат, які жваво розмовляли між собою і весело сміялися.