– Я стомився, – кволо мовив Аллен. – У мене завтра важкий день. Чому б нам не відкласти розмову до…
– Я повинна знати все, що тебе тривожить. Я тобі дружина чи хто?
– Звісно, ти мені…
– Це щось таке, що стосується нашої, родини, – рішуче сказала Леслі. – Ти про щось знаєш, а я – ні. Тобі не сподобався молодик, який приїздив по Елінор? Ти з ним розмовляв. Він викликає в тебе підозру? Я бачила його з вікна. Він справив на мене досить приємне враження. Може, тобі не до вподоби, що він італієць?
– Ти ж бо знаєш, я не такий. Він здався мені непоганим хлопцем. А тепер давай спати, прошу тебе!
– Ти посварився з Елінор? – не вгавала Леслі, – Черговий напад твоєї середньовічної моралі?
На мить у Аллена прокинулося бажання розповісти дружині все, про що вони з Елінор розмовляли насправді. Про оту безглузду думку, ніби. Керолайн вважає себе потворною. Про сміховинне, обговорення носа Керолайн. І про пропозицію Хейзена послати Керолайн до коледжу далеко від дому, що так стривожила його, Аллена. Та він не був готовий до цієї розмови. Нили кістки, вій був роздратований, не впевнений у собі. Якщо він звіриться Леслі, доведеться воювати з нею цілу ніч. З того, як тремтіли її губи, Аллен уже здогадувався, що будуть сльози. її сльози обеззброювали його і в найкращі часи.
– Мені пора спати, – сказав він.
– Спи, – мовила Леслі, Вона підвелася з ліжка й вийшла із спальні.
За хвилину він почув, що дружина сіла за піаніно. Всі двері стояли навстіж, і звуки фортепіано лунали по всіх кімнатах наче пориви нічного лиховісного шторму.
Аллен зітхнув, надяг піжаму й ліг спати.
Він заснув майже відразу, й, коли серед ночі прокинувся, Леслі теж була в ліжку, проте лежала скраю, не торкаючись його.
Вранці, коли задзеленчав будильник, Леслі вдала, ніби спить. Аллен вийшов з дому, не поцілувавши її, як це робив щодня. Вона була жінка лагідна, врівноважена й не любила сваритися, та коли вже ставала лиха, холодна й замикалася в собі, то це тривало днями, і тоді він почував себе у власному домі, ніби у вигнанні.
Аллен глянув через стіл на Юдіт Кінлін. П'ючи каву, вона зворушливо тримала чашку по-дитячому, обома руками. Погляд її світлих очей був добрий і стурбований. Несподівано Аллен відчув, що повинен розповісти всю правду цій милій простій жінці, розумній і чуйній, якої не торкається його клопіт, і вона, звичайно, не вдариться в сльози.
– Я трохи стурбований, – промовив він. – Сімейні справи. Нічого, правда, трагічного. Просто треба щось вирішувати. Коли виростиш двох дітей, то починаєш думати, ніби уже все знаєш і з третім ніякої мороки не буде. А це не так. Вони всі різні. Що було з одним, те не конче повториться з іншими. Може, я завдаю собі марного клопоту, може, хай усе йде своїм звичаєм… Так, як ріс я…
Аллен знизав плечима. Одна дитина в сім'ї, він змалку почував себе самотнім, його батько був значно старший за матір, хворобливий чоловік, якому не щастило в житті. Він не мав часу виховувати сина, бо коли повертався з роботи, то всі свої сили витрачав на те, щоб сваритися з матір'ю за гроші.
– Мої батьки не розбещували мене любов'ю, – сказав Аллен, гірко посміхнувшись. – Може, я даремно вбив собі в голову сентиментальне уявлення про сім'ю. Так чи так, а я гадав, що коли з'являться діти, я нестиму за них відповідальність, захищатиму їх. І на щастя, а може, й на лихо, моя дружина завжди думала так само. Отож ми втяглися, – може, навіть надто втяглися, втяглись як егоїсти, – в їхнє життя. Не знаю. Як сказав мені у вихідні один чоловік, я йду не в ногу з часом… Від цього важко відвикнути.
– У них неприємності? – спитала Юдіт, і очі в неї посмутніли.
Аллен бачив, що подумки вона перебирає всі неприємності, які можуть статися з молоддю в сучасному Нью-Йорку, і зважує, наскільки серйозними ці неприємності можуть бути.
– Нічого страшного, – всміхнувся Аллен. – По суті, навіть навпаки. – І він розповів Юдіт про Хейзенову пропозицію послати Керолайн до коледжу і про те, чому це спало йому на думку. Він не сказав їй про розмову з Елінор і про те, як старша дочка переконувала його не відпускати Керолайн з дому. Це завдало б йому болю… Навіть розповідаючи, Аллен знову відчув образу на Елінор, образу, яка зродилася в ньому під час розмови з нею, і він боявся, щоб Юдіт цього не помітила.
– Спершу, я хотів відмовитися, – провадив. Аллен. – Мабуть, ця пропозиція зачепила за живе мою; гордість. Важливе рішення прийняли без мене, так ніби я сам. не здатний подбати про власне дитя! Хейзен та й уся ця поїздка на узбережжя чомусь навели мене на думку, ніби я зазнав поразки, програв…
– Дурниці! – різко сказала Юдіт. Поки він говорив, вона сиділа мовчки, граючись чашкою, і тепер сердито відсунула її від себе.