Керолайн слухала з широко розплющеними очима.
– Він уже мав розмову зі своїм приятелем з того коледжу, – провадив Аллен. – Вони можуть влаштувати твою зустріч із випускником їхнього коледжу, який живе й працює на них у Нью-Йорку. Він подивиться, що ти вмієш. Якщо ти ставишся до цього справді серйозно, то раджу трохи потренуватися.
– Я ставлюся до цього цілком серйозно, – промовила Керолайн. – Хіба я схожа на несерйозну?
– Я побалакаю на кафедрі фізичного виховання у вашій школі. Може, вони трохи потренують тебе.
– Дурниці все це, – недовірливо похитала головою Керолайн. – Всього один раз у житті я змагалася з дівчатами, яким треба цілий тиждень, щоб оббігти квартал, і за це отой ненормальний коледж збирається платити мені чотири роки стипендію? Мабуть, містер Хейзен просто пожартував, тату.
– Він не з тих, що жартують, – заперечив Аллен. – І з ким ти там змагалася, теж нічого не важить – важить час, за який ти пробігла дистанцію. – Аллен підвівся. – До речі, той коледж називається Траскотський. І містер Хейзен сказав, ідо там дуже непоганий сільськогосподарський факультет. Якщо ти впевнена у своєму виборі, ми з матір'ю зробимо все, щоб допомогти тобі. А якщо нічого не вийде, пошукаємо чогось іще.
Керолайн у задумі потерла носа.
– Арізона, – промовила вона. – Звучить спокусливо! Еге ж, я впевнена! А чорт, треба спробувати свою долю!
– Можеш сама поговорити про це з містером Хейзеном, – кивнув Аллен, виходячи з кухні. – Після того, як завтра вранці залагодите справи в поліції.
Але вранці другого дня Керолайн не змогла поговорити з Хейзеном, бо після того, як показала на хлопця з синювато-червоним рубцем через увесь лоб та перенісся й дуже спокійно заявила: «Так, я певна, це він тоді був з ножем», – вона затулила руками обличчя, зігнулась і, погойдуючись з боку на бік, заплакала. Керолайн не перестала плакати й тоді, коли Аллен вивів її попід руки з поліційного відділка. Леслі та Хейзен поспішили за ними. Конрой чекав їх із «мерседе– сом» тут таки, і вони одразу відвезли Керолайн у кабінет до лікаря Прінза. Той зробив дівчині укол, і невдовзі вона вже спокійно лежала на кушетці, дивлячись широко розплющеними очима в стелю.
Керолайн ще два дні не ходила до школи, сиділа вдома, тиха й пригнічена. її кімната була заставлена квітами й великими коробками з шоколадом – все це їй надіслав Хейзен. Він двічі на день дзвонив і запитував про її стан. В одній з телефонних розмов Хейзен нагадав, що його приятель із Траскота вже домовляється з кимось у Нью-Йорку, хто подивиться Керолайн, коли вона почуватиме себе добре. Хейзен теж хотів з нею побачитись, та Леслі сказала йому, що якийсь час дівчині краще побути самій.
У четвер уранці, коли Аллен снідав, Керолайн вийшла вдягнена на кухню. Дівчина щось наспівувала собі під ніс, до її щік уже повернувся рум'янець і вона повідомила батькові, що йде до школи.
– А може, не варто? – запитав він. – Зрештою, до кінця тижня лишилося всього два дні. Може, зачекаєш до понеділка?
Керолайн похитала головою.
– Не хочу більше сидіти вдома. Не хвилюйся, тату, у мене вже все минуло. Сама не знаю, що зі мною сталося, – там, у поліційному відділку, – коли я побачила в хлопця отой страшний рубець, і згадала, що то моя робота. А він був такий малий і переляканий, мов дитина. І дивився на мене якимись кумедними, здивованими очима, ніби не міг зрозуміти, навіщо я йому це зробила. А як слідчий схопив того хлопця за руку – мов накинув йому наручник!.. Я подумала: «Тепер його посадять за грати, бо якесь біле дівчисько вказало на нього…» Я так розгубилася, тату! – Вона ледве стримувала сльози. – Все, на що я була тоді здатна, – це розплакатись.
– Не думай про це. Ти зробила те, що повинна була зробити. А тепер про все забудь.
Керолайн поволі кивнула головою.
– Я спробую. Але до парку я вже не піду ніколи. Я знаю, що не піду.
Поки вона пила сік і варила собі яйце, Аллен пішов до спальні й розбудив Леслі – спитати, чи варто Керолайн виходити з дому.
– Вона вже оклигала, – трохи подумавши, сказала дружина. – А може, тільки вдає, що оклигала. Але, гадаю, нам не лишається нічого іншого, ніж дозволити їй робити так, як вона вважає за потрібне.
І все ж таки Леслі хутко вдяглася й, пославшись на те, ніби їй треба зробити вранці деякі покупки, пішла до школи разом з Керолайн. Перш ніж вийти з дому, вона сказала Алленові, що хоче запросити Хейзена на вечерю. Він, мовляв, не відмовиться, вона певна. І Хейзен справді прийняв запрошення. – без вагань і з радістю.
– У мене таке враження, ніби він щодня вечеряє сам, – сказала Леслі Алленові, коли він увечері прийшов додому.