– Бурбон, – сказав він. – Справжнє американське віскі. Ну, за Джексона!
Обидва випили. «День закінчується щасливо», – подумав Аллен.
Коли вони під'їхали до будинку Стрендів, Хейзен сказав:
– Я не певен щодо наступних вихідних, але, якщо в мене вийде, ви всі поїдете разом зі мною на Айленд?
– Побачу, які плани будуть у Леслі, – відповів Аллен.
Коли він виходив з машини, Хейзен кинув:
– Я подзвоню вам у середу, і ви мені скажете.
Та мине три тижні, перш ніж вони знов поїдуть до Істхемптона. Хейзен подзвонив і сказав, що йому треба летіти до Вашінгтона, Лос-Анджелеса, Далласа, Талси й Чікаго, але якщо Стренди схочуть на вихідні на узбережжя, то Кетлі, мовляв, будуть готові прийняти їх, а Конрой відвезе туди всіх машиною. Аллен відмовився, нічого не сказавши про це Леслі. Він відповів Хейзенові, що надходить кінець навчального року, в нього багато роботи і краще йому побути в місті.
– Гаразд, тоді поїдемо, коли я вернуся. Домовились? – спитав Хейзен.
– Домовились – пообіцяв Аллен.
– І ще одне, – сказав Хейзен. – Я мав розмову з помічником районного прокурора. Вони влаштують так, що той хлопець визнає себе винним – у такому разі йому пом'якшать вирок. Отож скажіть Керолайн, хай заспокоїться. їй не треба буде з'являтися в суд.
– Дякую, що подбали про це, – з полегкістю сказав Аллен.
– Вони, мабуть, засудять його умовно, і вже наступного дня він знову крастиме велосипеди. Що ж, за втіху жити у «веселому місті» доводиться платити!
– Від Ромеро нічого не чути? – поцікавився Стренд. Відколи він поговорив з хлопцем, той уникав його, не приходив до нього на уроки. Юдіт теж уникала Аллена, і він не знав, чи йому радіти з цього, чи шкодувати, що вже не буде віскі в її затишній жіночій квартирці з широким вікном, яке виходить на північ,
– Від вашого протеже – жодного слова. Мабуть вирішив, що писати листа – завеликий клопіт, – мовив Хейзен;– Як побачите хлопця, скажіть, що я його жду.
– Скажу, – пообіцяв Стренд.
– Чоловік на прізвище Бернсайд до вас ще не звертався?
– Ні.
– Скоро звернеться. Він учився в Траскоті. Був там зіркою легкої атлетики. Я розмовляв з ним по телефону, і він справив на мене приємне враження. У четвер він зможе зустрітися з Керолайн, якщо це їй зручно. Вона вже готова?
– Та начебто готова. її вчитель фізвиховання дістав стартові колодки, і вони щодня ходять на тренування. Дівчина перестала їсти десерт.
Хейзен засміявся.
– Сподіваюся, вона вже заспокоїлась?
– Здається, заспокоїлась. Вона в захваті від вашого тенісного клубу.
– От і гаразд, – мовив Хейзен. – Я чув, вона там дуже популярна. Аж дивно, скільки можна завести друзів, коли добре володієш ракеткою. Шкода, що Елінор не грає в теніс. У клубі багато впливових людей з ділових кіл. Вона могла б зав'язати там дуже корисні контакти.
– В Елінор свої контакти, – сказав Стренд.
– Я це помітив… О, трохи не забув! У мене є квитки – на концерти, до театру, на балет, – прислали стільки, що я ніяк не зможу всіма скористатися. Пришлю вам з кур'єром.
– Ви надто щедрі, – зауважив Стренд і водночас із радістю подумав про вечори, які чекають на них з Леслі.
– Пусте, Аллене! – відказав Хейзен. – Я почував би за собою провину, якби вони пропали.
– В усякому разі дякую.
– Коли щось станеться, поки мене не буде, дзвоніть у контору Конроєві.
«Цікаво, – подумав Аллен, – чи Конрой коли-небудь діставав від свого боса бодай кілька квитків задарма? А йому ж, мабуть, теж хотілося б розважитись».
– Гадаю, нічого не станеться.
– Це я так, про всяк випадок, – сказав Хейзен. – Що ж, на все добре, і мої найщиріші вітання вашій родині!
«Найщиріші…» – подумав Стренд, поклавши трубку. Це вперше Хейзен згадав про щирість. Формула доброго тону – тільки й того…
Рівно о пів на п'яту Хейзен з Конроєм під'їхали «мерседесом» до будинку. Стренд, Леслі, Керолайн та Джіммі вже чекали машину. Елінор збиралася відлітати наступного тижня до Греції і мала надто багато справ, щоб дозволити собі поїхати з ними на узбережжя.
Джіммі взяв із собою гітару. Коли Аллен запротестував, хлопець сказав, що минулого разу за ленчем Хейзен йому розповів, нібито чув захоплені відгуки про його концерт у барі в Бріджхемптоні. Тому Хейзен, мовляв, захотів почути, як він грає.