– Все це звучить дуже привабливо, – стомлено мовив Стренд. – Але я, звісно, мушу порадитися з Леслі.
– Я уже про все розповів їй, – сказав Хейзен. – Вона цілком згодна.
– Мені вона нічого не казала, – здивувався Стренд. – А може, й казала, та я не запам'ятав. Знаєте, останнім часом я багато чого забуваю.
– Це мине – запевнив його Хейзен. – У всякому разі, вона виявила бажання, щоб спершу з вами побалакав я. Не хотіла надміру впливати на ваше рішення. Так вона мені сказала.
Стренд кивнув головою.
– Відколи я вийшов з лікарні, Леслі поводиться зі мною так, ніби я з крихкої порцеляни!
Хейзен засміявся.
– Я помітив, – сказав він. – Мине й це, як і все інше, коли ви одужаєте і наберетеся сили. Ось устанете нарешті, вийдете погуляти й аж здивуєтесь – як же по-іншому все виглядає!
– Дякую, сюрпризів я більше не хочу, – сказав Аллен.
Коли Хейзен пішов, Стренд нарешті дозволив собі зітхнути. Йому треба подумати про те, як жити далі, сказав Хейзен. Крім усього іншого, це означало: йому слід поміркувати про те, як він надалі зароблятиме гроші. Завжди гроші, гроші, гроші. Аллен розумів, як дорого обійшлося те, що з ним сталося, але вперше більш ніж за тридцять років він не спитав, скільки ж воно коштує. Та скоро рахунок виставлять, і його доведеться сплачувати.
Він знову глибоко зітхнув.
Стренд заплющив очі й задрімав. А коли прокинувся, то невиразно пригадав, що в кімнаті був Хейзен і говорив про школу. Одначе Аллен не запам'ятав ні як називається та школа, ні де вона є, ні як звати, чоловіка, що мав прийти до нього на розмову. Забув він і про те, чи Хейзен згадував про платню. Аллен відкинув голову на подушку і знову задрімав.
Того ранку, коли доктор Колдуелл дозволив йому зійти вниз, Стренд наполіг, щоб його одягли, хоч Леслі й переконувала чоловіка просто накинути на піжаму халат.
– Я не хочу, щоб тераса Рассела Хейзена скидалася на балкон богадільні! – заявив він. Ще й сам поголився. Це вперше Аллен подивився на себе в дзеркало, відколи сталася «халепа», як він називав той нещасливий випадок.. Він був блідий, дуже схуд, а очі на витягнутому обличчі здавалися, величезними і схожими на знаки запитання, намальовані чорним чорнилом. Поки він лежав, його через день голив містер Кетлі, і не було потреби дивитися в дзеркало.
Одягаючись, Аллен рухався поволі, обережно, розуміючи, що кістки й артерії у хворому тілі ослабли. І все ж таки він рухався. Коли спускався сходами, Леслі підтримувала його під руку, а він брався за поручень. Містер Кетлі, повернувшись до нього обличчям, задкував попереду, так наче боявся, що Стренд ось-ось упаде і його треба буде підхопити.
На терасі Аллен улігся у вимощений подушками шезлонг на теплому осонні, ноги йому вкрили до колін ковдрою, і він утішався сонцем і свіжим подихом океану. Аллен бачив і відчував усе зовсім по новому: білі хмаринки на літньому небі, барви океану, повітря в легенях.
«Небезпека минула, – сказав йому доктор Колдуелл. – Тільки треба ще поберегтися». А берегтись, пояснив Колдуелл, це не підійматися сходами більш як раз на день, розумно харчуватись, утримуватися від спиртного, кохання та інших збудників, а найголовніше – не хвилюватися. Стренд пообіцяв берегтися.
– Я намагатимусь якомога більше бувати на свіжому повітрі й не хвилюватися, – сказав він Колдуеллові.
Керолайн розповідала, нібито всі хвалять його за мужність. Стренд не запитував, хто ті «всі», й не почував себе ні мужнім, ні легкодухим.
Лежачи на терасі, – поруч сиділа Леслі й тримала його за руку, – Аллен раптом збагнув, що вже багато тижнів він цікавиться лише собою.
– Розкажи мені все й про всіх, – попросив він дружину, так ніби щойно повернувся з тривалої подорожі до місця, цілком відокремленого від світу. До царства тіней. Чи сягає туди пошта, телебачення, людський голос? – Спершу розкажи… про себе. Як у тебе з уроками?
– Я усе владнала, – ухильно відповіла Леслі.
– Як саме?
– Тепер усі вони приходять до мене одного дня на тиждень. Влітку це влаштувати легко. Багатьох немає в місті.
Аллен кивнув головою.
– Як там квартира?
– Усе гаразд, – сказала Леслі. – Місіс Кертіс прибирає тричі ш тиждень.
– А Керолайн?
Леслі завагалася.
– Вчора вона довідалася, що її прийняли. Але заявила, що не поїде, якщо ти скажеш «ні».
– Я не скажу «ні».
– Вона покинула ґрати в теніс і віддала спортивний костюм разом з ракеткою подрузі.