– Дивна в нього система цінностей! – зауважив Аллен.
– Я б хотіла, щоб таких людей, як він, було більше, – сказала Леслі. – До речі, я майже певна: це не Лінда Робертс.
– Що – не Лінда Робертс?
– Його коханка.
– А, он ти про що! Це ж зовсім інший світ. Інші люди… А чому не вона?
– Він тільки піклується пре неї та її гроші, – пояснила Леслі. – Виконує заповіт її чоловіка. Той залишив Лінді чималу суму, і Рассел каже, що коли її покинути напризволяще, то в неї не зостанеться й цента. Вона вірить кожному, хто розповість їй баєчку про свою нещасливу долю. Рассел каже, що її «пообсідали п'явки». Він уже двічі утримував Лінду від шлюбу з чоловіками, які зазіхали на її гроші. Він піклується про цю жінку через те, що в неї добре серце, а також через те, що її чоловік був його щирим товаришем і вона самотня. Тим то вона, каже Рассел, і теревенить без упину, коли трапиться нагода. Це ще один вияв його великодушності. У властивому йому стилі. В дусі його епохи, його вдачі та всього іншого…
– Вій і справді такий, – погодився Аллен. – Але хіба це заважає…
– Я бачила, як він прогулювався на березі з Неллі Соломон.
– То й що?
– Коли між чоловіком та жінкою щось є і вони прогулюються й думають, що їх ніхто не бачить, вони поводяться досить таки своєрідно.
– Ох, облиш, Леслі!
– Він прогулювався на березі й зі мною, – провадила Леслі. – Я бачила його на пляжі і з Ліндою Робертс, і з Елінор. Запевняю тебе, різниця є. І дуже велика!
– А ти оце не розпускаєш плітки, га? – спитав Аллен, хоч і знав, що Леслі ніколи не мала такої звички.
– Це просто здогад, – сказала вона. – Не сприймай його як святе одкровення.
Та Аллен знав, що Леслі каже правду. Він відчув заздрощі до Рассела Хейзена й був розчарований у Неллі Соломон. Пригадалися розмови за столом і те, як місіс Соломон легенько штовхнула його ногою, коли Лінда Робертс недоречно згадала про Францію.
– У нього добрий смак! – мовив Аллен. Цікаво, промайнуло в нього, що за чоловік той Герберт Соломон – поблажливий він чи ні? З вигляду він на такого не схожий. Аллен хотів, щоб усім було добре. Він згадав про нерозпечатаний лист від Юдіт Кінлін і зрозумів, що й сам не без гріха. Сексуальна революція з її неперебірливим зляганням – то для молоді. Він завжди додержувався суворіших звичаїв.
Аллен заплющив очі й відчув на повіках тепло сонячних променів. Якийсь час обоє мовчали. Потім згадалося ще одне.
– Мені дуже прикро, – озвався він, – що я зіпсував Елінор відпустку.
– Греція ніде не дінеться й на той рік, – сказала Леслі.
– Вона думала, я помру? – Очей він усе не розплющував, – Тому й залишилася?
– Я не знаю, що вона думала, – відповіла Леслі. – Елінор просто вирішила залишитись. Вона вже вийшла на роботу. А за власний рахунок тижня ке брала. Гадаю, скоро ми почуємо від неї важливу звістку.
– Яку саме?
– А таку, що вона, мовляв, збирається заміж!
– І як ти до цього ставишся?
– Як усі матері. Мені сумно й радісно. Вони гарна пара.
– І цього досить?
Леслі зітхнула.
– Перші років двадцять ми про це нічого не знатимемо.
– Ми були тільки наполовину гарна пара, – сказав Аллен.
Леслі засміялася.
– Я дзвонила своїм батькові й матері і розповіла про тебе. Вони щиро бажають тобі якнайскорішого одужання. Батько зауважив, нібито вже з першого погляду збагнув, що ти чоловік не дуже міцного здоров'я.
Аллен кволо всміхнувся.
– Палм-Спрінгс його не змінив!
– Батько сказав, що просто дивина, як це в Нью-Йорку інфаркт не розбиває всіх підряд. Радить нам перебратися до Палм-Спрінгса. Там у людей, мовляв, із серцем діються чудеса!
– Перекажи йому, що я переберуся до Палм-Спрінгса тоді, коли він звідти вибереться!
– Бачу, ти одужуєш! – весело мовила Леслі.
– Зі мною принаймні це сталося не в Нью-Йорку. Я був на півдорозі до Португалії.
Якусь мить вони мовчали. Очей Аллен усе не розплющував.
– Ти думаєш, я міг померти?
– Ніколи!
– Чому?
– Тому що я б цього не пережила.
Герб Соломон вийшов на терасу, де лежав Стренд. Той був сам. Леслі з Ліндою Робертс пішли десь на берег. Леслі малювала, а Лінда, думав Аллен, мабуть, з кимось базікала. Тиждень тому в Леслі був день народження, і Хейзен здивував її подарунком – портативним складаним мольбертом і розкішним набором олійних фарб та пензлів. Керолайн працювала у ветеринарній клініці в місті. Залишився на кілька днів у Нью-Йорку й Джіммі. Хейзен теж був там. Соломон і тепер скидався на Джорджа Вашінгтона, навіть у бавовняних штанях та футболці. Він прийшов з великою дерев'яною тацею, на якій лежало щось загорнене в сріблясту фольгу.