Леслі була в бавовняній спідничці й просторій в'язаній блузці без рукавів. Вона теж засмагла, і їй це личило.
– Як минув ранок? – спитала Леслі, вийшовши на терасу.
– Чудово! – відповів Аллен. – А як у вас?
– Помазюкала від душі! – сказала Леслі й поставила мольберт на підлогу, а полотно прихилила до крісла.
Стренд помітив, що вона тільки накидала контури краєвиду з дюнами та сірим будинком удалині. Поклала тут і там кілька мазків різного кольору як намітку, а решту замальовуватиме потім.
– А я б не назвала це мазюканням, – промовила Лінда. – Я просто дивуюсь, як вона вміє зосереджуватись на тому, що робить. А я ж цілий ранок базікала їй на вухо!
– Ніяке то не базікання, – сказала Леслі до чоловіка. – Лінда була в усіх європейських музеях, яких я зроду не бачила. Тепер я починаю розуміти, скільки втратила! Не прибідняйтеся, Ліндо, ви так багато знаєте про живопис!
– Мене опікає Рассел, – сказала місіс Робертс. – Це він примушує мене купувати картини. Серед них трапляються просто якісь чудернацькі. Він умовляє мене купувати картини і для тутешньої галереї, і для паризької. Каже, що я повинна стати покровителем мистецтва. Чи, може, покровителькою? Тепер уже не знаєш, як і висловитись. Голова, мадам голова, особа, що головує, жінка-голова… Світ стає занадто складним. Жінки навчаються у військово-морських академіях! Ви не повірите, скільки листів я одержую від жіночих організацій, в яких мене просять підтримувати аборти і ще бозна-що. В усякому разі, приємно ось так провести ранок, спостерігаючи, як вродлива жінка щось робить і причому знає, що вона робить.
– Добре ж я грала комедію! – засміялася Леслі.
– А як вона грає на фортепіано! – провадила місіс Робертс. – У такі хвилини я почуваю себе просто невігласкою, А зараз мені треба поїхати в селище і зробити зачіску. Пляж, сонце, океан – усе це чудово! Я вдячна Расселові за те, що він дозволив мені жити в цьому будинку, але що тут діється з волоссям – просто жах! Леслі, сподіваюсь, я не розсердила вас отим… про що. ми говорили?
– Ні. Зовсім ні, – коротко відповіла Леслі.
– Гаразд, до зустрічі за ленчем! – кинула місіс Робертс і пішла в дім.
– Про що ви там говорили? – запитав Аллен.
– Ні про що.
– Не крийся, Леслі! – Він бачив, що дружина чимось засмучена.
– Пусте. Вона молола всяку всячину. Що в голову лізло. – Леслі зітхнула. – Про ніс Керолайн.
– Бідолашна Керолайн! – мовив Аллен. – У всьому винен я. Вона розмовляла з Елінор?
– Ні. Сама додумалась.
– То як же, в біса, тут можна зарадити?!
– Вона вважає, що Керолайн слід зробити операцію, перш ніж дівчина поїде до коледжу. Вона стане чарівною, каже Лінда. Хлопці, мовляв, просто вбиватимуться за неї.
– А що в цьому доброго?
Леслі знизала плечима.
– Лінда каже, це змінить все її ставлення до життя. Вона й приклади наводила. її племінниці, її однокласниці – колись нібито сором'язливі, боязкі створіння, що тепер стали майже принцесами!
– Тут Керолайн, здається, має успіх, незважаючи на свій ніс, – заявив Аллен, ніби захищаючись. – Отой хлопчина, другокурсник із Весліанського університету, Джордж Андерсон, майже щодня приїздить і забирає її.
– Він мені не до вподоби, – кинула Леслі.
– Це не має значення. Вперше хлопець, хай там який, зацікавився нею!
– Він зіпсований юнак, – наполягала Леслі, не слухаючи Аллена – В такому віці й на такій розкішній машині! – Джордж Андерсон їздив на «корветі». – А як він підкочує на ній до будинку й гальмує! Ніби він кінозірка! Ні, цей хлопець мені не подобається. З нами він правда тримається тактовно, та коли Керолайн бодай на хвилину спізниться, він аж нетямиться з люті. Ти бач, його величність примусили чекати! Я щоночі не сплю і жду, поки вона з'явиться додому. За Елінор я так ніколи не хвилювалася, хай який у неї був кавалер.
Елінор була зовсім іншої вдачі. Носи тут ні до чого,
– А хто знає?!
– Принаймні Керолайн приходить додому рано і ціла-цілісінька, чи не так?
– Поки що, – сумно промовила Леслі.
– Я був би вдячний Лінді Робертс, якби вона тримала свої думки при собі.
Не на ту натрапив! – засміялася Леслі. – Та годі про це, Людина, що одужує після серцевого нападу, повинна думати про зовсім інше. На вихідні приїде Елінор, і я а нею побалакаю.
Ти хочеш сказати, що ставишся до цього серйозно? – підозріливо спитав Аллен.
– Наполовину, – відповіла Леслі. – О, вранці дзвонив Джіммі. Ти спав, і я не хотіла тебе будити. Він уже влаштувався на роботу.