«Добре так казати людині, яка успадкувала будинок із шістнадцятьма спальнями!» – подумав Стренд.
Лінда Робертс, яка чула цю розмову, згодом сказала йому:
– Не заважайте йому почувати себе добрим Санта-Клаусом! Він дуже гнівається, коли хтось перешкоджає йому роздавати нам, селюкам, щедрі дари!
«Оце нам, – подумав Стренд, – дипломатичний реверанс, властивий щирій вдачі Лінди Робертс». Із кожним днем його вдячність до цієї жінки зростала, бо він бачив, що вона віддає Леслі весь свій час, бачив, як сяяли в дружини очі, коли ввечері та поверталася з картинної галереї або із студії молодого художника, який, за словами Лінди, поза всяким сумнівом, стане у майбутньому знаменитістю.
– Якщо вже людина не може малювати тут, – казала Лінда, і захоплення Парижем затьмарювало її глибоко критичний погляд на Світ, – то вона не малюватиме ніде.
За шпигованою зеленню шинкою, антрекотами у вині й гарячим грушевим пирогом, Лінда заявила:
– Сорок п'ять разів перелітала я через океан, але цього разу мені сподобалося найбільше! – Вона піднесла келих і додала: – Тож випиймо за тих, кому ми завдячуємо цю втіху!
Усі з приємністю випили за себе.
Хейзен пив багато і за кавою розговорився, весело жартував.
– У мене є ідея! – сказав він. – До мого відльоту в Саудівську Аравію ще три дні. Пропоную використати їх якнайкраще, Леслі, ви були коли-небудь у долині Луари?
Далі Нью-Хейвена я не була, – відповіла Леслі, розпашіла від вина. Вона купила нову сукню, бо Лінда сказала, що молода жінка не може просто ходити собі по Парижу, вона повинна йому що-небудь показувати; і темно-бузкова сукня, яка щільно облягала тіло, дуже пасувала Леслі, а сміливий викот спереду показував її засмаглу в Хемптоні, медового кольору шкіру та привабливі обриси грудей.
– Це моя парадна форма, – сказала вона Алленові, коли надягла сукню. – Сподіваюся, ти не шокований?!
– Я зачарований! – віддано промовив Аллен, анітрохи не перебільшуючи.
– А чом би нам не замовити машину й не поїхати завтра вранці подивитися châteaux і випити Vouvray? – сказав Хейзен. – А якщо там і досі влаштовують історичні інсценівки, то наш друзяка Аллен дістане нагоду освіжити свої знання французької історії!
– У Шанонсо, – промовив Стренд, трохи хизуючись, – Катерина Медічі наказувала катувати на подвір'ї замку своїх бранців. Так вона розвіажала дам і панів, що приїздили до неї в гості.
– Кляті французи! – кивнув Хейзен.
– Але я читав, що тепер цього вже немає, – сказав Стренд. – Принаймні публіку в такий спосіб не розважають.
– Тепер вони це роблять заради грошей. Для американців. У бізнесі і в політиці. Але дайте їм років сто-двісті, і вони, мабуть, знову візьмуться за в'язнів, – сказав Хейзен. – Та в найближчі три дні вони навряд чи до цього дійдуть. Як ви гадаєте, ми будемо готові на десяту ранку?
– Расселе, – озвалась Лінда, – ви вже стільки наморочилися, що вам, мабуть, краще було б посидіти день-два на одному місці. Чом би нам це полетіти всім разом до Ніцци й не побути в моєму маєтку в Мужені? Я чула, там тепер чудова погода, і кращого саду, як о цій порі, не буває!
Хейзен спохмурнів.
– Ліндо, – сказав він несподівано різко, – Леслі й Аллен летіли за три тисячі миль не для того, щоб сидіти у якомусь бісовому саду! Вони зможуть сидіти в моєму саду скільки завгодно, коли повернуться. До того ж я на три дні відпустив своїх пілотів. їм треба відпочити.
– До Ніцци завжди можна дістатися літаком французької авіакомпанії, – відповіла Лінда. – Як це робить решта людства. Та й долина Луари тепер забита туристами. Ми навряд чи знайдемо місце в готелі.
– Дозволь уже мені подбати про це, – сказав Хейзен, підвищуючи голос.
– Буде просто ганьба, якщо Леслі й Аллен полетять додому й не побачать мого кубельця в Мужені! – правила своєї Лінда. – Ці готелі їм уже, мабуть, обридли! А мені й поготів! У Франції є не тільки готелі!
– Буде ганьба, якщо вони полетять до Америки й не побачать Вердена, затоки Монт-Сен-Мішель, Руанського собору, печер у Ласко та мільйона інших місць! – голосно промовив Хейзен. – А в них усього два тижні. Господи, ох і вперта ж ти жінка, Ліндо!
– Леслі, Аллене! – обернулася до них Лінда. – А що виберете ви?
Леслі швидко глянула на чоловіка, шукаючи порятунку. Аллен волів би просто залишитися в Парижі й робити те, що досі робив. Але не можна було не зважити на роздратування в голосі Хейзена.
– Я певен, – тактовно промовив Аллен – що Леслі з радістю побувала б у вашому домі, Ліндо. Але знаю, що вона шкодуватиме, коли пропустить нагоду побачити châteaux.