– Ви завжди були взірцем витримки, – скромно відповіла мадам Аркур. – При мені.
– Як от ви тепер! – вигукнув Хейзен і разом з усіма засміявся.
Та коли вони повернулись у свій номер і збиралися на вечерю,
Леслі вже забула про той дружній сміх.
– Сьогодні я дещо почула про мадам Аркур, – сказала вона.
– Що саме? – Аллен нишком зітхнув. Йому та жінка подобалася дедалі дужче. Вона справляла враження скромної, розумної, веселої, а її присутність вочевидь підносила Хейзенові настрій і робила його більш товариським.
– Ніякого мосьє Аркура немає, – повідомила Леслі. – Вона розлучена.
– Звідки ти знаєш?
– Лінда розповіла. Минулого разу, коли вони з Расселом були в Парижі, ця молода юристочка теж весь час була з ним. Кажу ж тобі, розлучена!
– Розлучення – не смертельний злочин. Хтозна-скільки людей і це всім відомо-розлучені.
– Я тільки подумала, що це тебе зацікавить. Ти, здається, до тієї дами не байдужий, і тобі теж буде цікаво знати про її сімейне становище.
, – Ох, облиш, Леслі! – роздратовано кинув Аллен – Просто я з нею елементарно ввічливий.
– Усі тут такі елементарно ввічливі! – Голос у Леслі став небезпечно колючий. – «Ви завжди буди взірцем витримки, містере Хейзен»! – перекривила вона англійську вимову мадам Аркур – «При мені»! Містер Хейзен! Думаєш, у ліжку вона теж називає його містером Хейзеном?
– Замовкни, Леслі! – різко кинув Аллен. – Ти просто смішна!
– Не перебивай мене! – закричала вона. Потім згорбилася на стільці, затулила обличчя долонями й заридала.
Аллен був надто вражений, аби щось відповісти. Нарешті він підійшов до Леслі, став навколішки і обняв її.
– Пробач, люба, – сказав він. – Мабуть, ми перегуляли сьогодні на сонці і обоє трохи стомилися.
Усе ще схлипуючи, вона несамовито відкинула його руки. По щоках у неї потекла туш.
– Не чіпай мене, чуєш! Облиш мене!
Аллен поволі підвівся й рушив до дверей.
– Я піду вниз, – сказав він спокійно. – Коли спустишся, шукай мене в барі.
І тихо причинив за собою двері.
Коли решта знайшли його в барі, Леслі ще не з'являлась. Аллен просидів із півгодини сам, намагаючись збагнути, що з нею сталося, але так ні до чого й не додумався. Вона жінка вразлива, одначе не позбавлена здорового глузду, і цей її спалах був для нього загадкою. Досі, він не давав їй приводу для ревнощів і коли, бувало, відверто виявляв своє захоплення гарненькою жінкою, Леслі сприймала це як жарт. «Надто багато нових вражень за такий короткий час», – вирішив Аллен. Він сказав усім, що Леслі стомилася й лягла трохи відпочити, тож вечерю можна починати без неї.
Їм щойно подали гаряче, коли Леслі увійшла до зали. Вона заново підфарбувала обличчя, всміхалась і здавалася спокійною.
– Вибачте, що спізнилася, – сказала вона, сідаючи на стілець, якого їй підсунув Хейзен, – Такий довгий був день! Я зголодніла. Все виглядає і пахне по-райському. Дякую, Расселе! Що це у вас, мадам Аркур? Щось таке смачне на вигляд!
– Приготовані по-місцевому гарячі ковбаски з картоплею, – відповіла мадам Аркур,
– Я чула, що чоловікам подобаються жінки, в яких добрий апетит, – сказала Леслі, і Аллен знов почав за неї потерпати. – Я їстиму те саме. Буду дуже вдячна, якщо ви зробите за мене замовлення. Бо з моєю французькою я дізнаюся, що замовила, аж тоді, як покуштую!
Вечеря минала спокійно. Хейзен і Лінда багато розмовляли, вихваляючи прованські вина. Леслі вставила кілька добрих слів про деякі марки білих каліфорнійських.
– Завтра ми огляд завершуємо – оголосив Хейзен, коли подали Десерт. – Тут по сусідству живе знайомий мадам Аркур, який має виноградники та погреби, де витримує вина. Мадам Аркур запевнила мене, що вино в нього дуже добре, і завтра вранці ми поїдемо туди й скуштуємо кілька гатунків. Усі згодні?
Згодні були всі. Аллен вирішив, що завтра називатиме мадам Аркур на ім'я, якщо на той час узнає його.
– Його звати Ларіменді, – сказала мадам Аркур. – Це я про того винороба. Сам він баск, але полюбив Турень. Я вчилася з ним у юридичній школі, але він надумав проміняти терези Феміди на кошики з виноградом. Мудрий чоловік! Я з ним мало не одружилась, як побачила всі оті чудові пляшки в погребах. Він чарівна людина, але, випиває стільки своєї продукції, що у мене виникли сумніви, чи буде з нього пуття як із чоловіка…
Поки вона розповідала, Стренд помітив високу жінку в сірому вовняному пальті, яке дуже пасувало до її сріблястого волосся. Вона саме ввійшла до зали і, ставши біля дверей, дивилась так, ніби когось шукала. Потім рушила до їхнього столу. Коли жінка підійшла до Хейзена, який сидів до неї спиною, Стренд побачив, що в неї надзвичайно своєрідне вилицювате обличчя з видовженим носом – як у красунь На англійських портретах вісімнадцятого століття. Позад Хейзена жінка зупинилася, якусь мить мовчки дивилась на нього, а тоді нахилилася й поцілувала його в маківку.