– Доброго вечора, любий Расселе! – сказала незнайомка. Голос у неї був різкий, а «любий» вона вимовила з очевидною іронією.
Хейзен крутнувся на стільці й звів на неї погляд.
– Святий боже! Що ти тут робиш, Кетрін?! – Він підхопився і впустив ложечку, яка дзенькнула об підлогу. Серветка теж упала.
– Приїхала подивитись, як ведеться моєму чоловікові, – спокійно промовила вона. – Чи, може : ти забув, що мій чоловік – це ти, Расселе?
За столом запала гнітюча тиша. Погляд у місіс Хейзен був порожній, зіниці неприродно розширені, і Стренд подумав, чи жінка, бува не під наркотиками.
– Як ти довідалась, що я тут? – з притлумленим гнівом у голосі запитав Хейзен.
– Ні, сам ти ніде не схибив, любий. Адже ти спілкуєшся з небагатьма, правда ж? Але в твоїй конторі люди досить люб'язні і про все мені сказали. Та й друзі в Америці негайно мене повідомили, що ти вибрався сюди. Сотні друзів! – Вона неквапно повела очима довкруг столу, на мить зупиняючи на кожному пильний погляд – О! – вигукнула вона – Я бачу, ти прихопив із собою і свій дорожній гарем! А це миле подружжя, мабуть, Стренди, про яких я стільки начулася?
Аллен підвівся, не знаючи, як бути, Хейзен, здавалося усе намагався й ніяк не міг щось сказати,
– Добрий вечір, Ліндо! – провадила жінка, – Рада бачити тебе все такою ж гарною. Сподіваюся, Рассел добре дбає про тебе?
– Дуже добре, – відказала Лінда, нервово сіпнувши руками. – Як завжди.
Жінка кивнула головою г повторила:
– Як завжди! – Потім обернулася до мадам Аркур.
– А ви, мадам Аркур, і досі в складі команди, коли вжити спортивний термін, що якраз і пасує до цього випадку?
Мадам Аркур згорнула серветку і з гідністю підвелася.
– З вашого дозволу, містере Хейзен, я б хотіла піднятися до себе в номер.
– Ну звісно, звісно, – прохрипів Хейзен так, наче йому раптом перехопило в горлі.
Місіс Хейзен провела мадам Аркур поглядом, аж поки та перейшла через усю залу і зникла за дверима.
– Просто неймовірно, – проказала місіс Хейзен, ні до кого не звертаючись, – як вона тримає форму! Мені подобаються жінки, які не дозволяють собі розпливатись. Расселе, чи не пора вже відрекомендувати мені твоїх нових друзів?
– Містер і місіс Стренд, – пробурмотів Хейзен.
– Я дуже рада нарешті познайомитися з вами, – промовила місіс Хейзен. – Сподіваюся, містере Стренд, ви вже одужали після своєї пригоди в Атлантичному океані?
– Так, дякую, – відповів Аллен, розуміючи, що місіс Хейзен сподівається від нього що-небудь почути, а інакше вона ще довго стоятиме отак мовчки, з осудом у погляді. – Переважно завдяки зусиллям вашого чоловіка й місіс Робертс, – додав він, прагнучи якось пом'якшити напруженість. – Та ще містера Конроя – ви його, мабуть, знаєте. Я завдячую йому життям.
– А, вірний Конрой! Завжди напохваті. Одначе я не знала, що в його обов'язки входить ще й бути рятівником життя. – Місіс Хейзен раз по раз вдавалася до пишномовних висловів, запозичених, певно, в чоловіка – Авжеж, – провадила вона, – всі знають, що мій чоловік любить рятувати людей. Кого завгодно, тільки не власну сім'ю. Але я не знала, що Лінда до списку своїх добродіянь додала й це.
– Кетрін, ти тут усім заважаєш! – Хейзен роздратовано озирнувся довкола. За сусіднім столом сиділо четверо англійських туристів середнього віку, яких вочевидь зацікавила їхня розмова. – Завтра надвечір я буду в Парижі. Чом би нам не побалакати там?
– Завтра мене не буде в Парижі, – спокійно відказала місіс Хейзен. – Я саме їду машиною на вихідні до Країни Басків, і мені зручніше побалакати тут. Крім того… – Вона рушила круг столу до стільця, на якому перед тим сиділа мадам Аркур.; – Гадаю, келишок вина мені не завадить. Там у пляшці що-небудь лишилося, Расселе?..
Місіс Хейзен рішуче сіла.
– Леслі, Ліндо, – озвався Аллен, – я думаю, нам краще піти.
Леслі вже почала підводитись, однак місіс Хейзен твердо поклала
свою руку на її.
– Залиштеся, будь ласка. Я почуватиму себе страшенно винною, коли думатиму, що перебила Расселові таку милу вечірку. До того ж я повинна дещо сказати йому, і вам, гадаю, слід також це почути…
– Прошу вас, заберіть руку, – сказала Леслі. – Ми з чоловіком підемо.
Місіс Хейзен руки Леслі не відпускала.
– Попереджаю: якщо хто-небудь устане, я закричу. На все горло.
Леслі смикнула руку, щоб вивільнити її, і місіс Хейзен закричала.
Це був дикий, пронизливий звук, схожий на виття сирени. Коли вона замовкла, в залі запала мертва тиша, і всі, хто там сидів, позаклякали, ніби вмить заморожені якимось новим і надзвичайно ефективним тех– нічним способом. Місіс Хейзен усміхнулась і відпустила руку Леслі.