– Годі! – сказав Стренд, подумавши: «Господи, хтось же та надсилає цій відьмі щоденні звіти!» – Ви бридка, огидна жінка, і ми йдемо звідси. Мені байдуже – кричіть, нехай вас чують хоч на Лонг-Айленді! Ходімо, Леслі. І ви, Ліндо, теж, гадаю, досить наслухались;
– Та вже ж, кинула Лінда, підводячись разом з Леслі.
Коли місіс Хейзен заговорила про їхню сім'ю, Леслі перестала плакати, і Аллен побачив, що вона розлютилася. Та для нього було цілковитою несподіванкою, коли дружина обернулась і зненацька щосили вдарила місіс Хейзен по обличчю.
– Леслі! – закричав Аллен. – Припини!
Місіс Хейзен сиділа нерухомо, навіть не схопилася за щоку руками, так ніби чекала цього удару і тепер тішилася, що дочекалась,
– Расселе, – мовив Стренд, – якщо хочете почути мою пораду, то, гадаю, вам слід скористатися з люб'язної пропозиції вашої дружини: хай накладе на себе руки.
– Вам це так не минеться, – спокійно проказала місіс Хейзен. – Обом. Він вас знищить своєю доброчинністю. Бо тільки-но ви спіткнетесь, як він од вас одвернеться, викине вас разом з вашими мріями та. надіями й навіть не озирнеться. Запам'ятайте мої слова, ви, нерозумні, жадібні людці! Ваше свято скоро скінчиться! – Вона підставила Хейзенові келиха й додала: – Мені здається, любий, я б випила ще.
А Стренд з жінками обіруч уже рушили через принишклу залу до виходу.
То був довгий-предовгий шлях.
Розділ другий
Леслі йшла скуто, наче задерев'яніла. Фарба під очима в неї потекла, але вираз обличчя був холодний, удавано спокійний. Коли вони почали підійматися сходами до себе нагору, Лінда спіткнулась, і Стренд підхопив її під руку. Вона вся тремтіла. Обличчя в неї зробилося бліде, а легкі рум'янці на щоках тепер здавалися маленькими ранками. Коли вони дійшли до дверей їхнього номера, Алленові спало на думку, що залишати Лінду на цілу ніч саму не можна.
– Побудьте трохи з нами, – лагідно запропонував він. – Нам усім треба випити.
Лінда заціпеніло кивнула головою.
З номера Аллен замовив по телефону пляшку віскі та льоду. Він не знав, як Лінді, але їм з; Леслі досі не доводилося пити з розпачу. Лінда впала у крісло, мов підтята, так ніби кістки в неї раптом розм'якли. Руки її на бильцях крісла здригалися. Леслі пішла до ванної.
– Піду поправлю зіпсований вечіркою вигляд, – сказала вона.
– Яка страшна жінка! – промовила Лінда тремтячим голосом. – А я ж ставилась до неї як до подруги! Я розуміла, як жахливо було їй після синової… – Вона піднесла до очей мереживну хусточку. – Щоразу, як приїздила сюди, я навідувала її в Парижі й запрошувала до себе в Мужен. А оті брудні звинувачення! – обурено вигукнула вона. – Нічого такого між мною і Расселом не було! Святий боже, я ж не така! Аллене, скажіть, ви хоч на мить повірили?
– Та звісно ж, ні! – не зовсім щиро запевнив Стренд.
– А бідолашна мадам Аркур! – провадила Лінда. – Може, запросити її сюди і…
– Навряд чи їй хочеться когось із нас бачити, – відповів Стренд. – Принаймні тепер.
– Ви ж не думаєте, що я поділяю хоч одну з думок Кетрін про Рассела та друзів, яких він до себе запрошував, не думаєте, Аллене? – В її голосі звучали благальні нотки, – Я б не пережила, якби ви подумали…
– Ліндо, – сказав Аллен, підходячи до неї і беручи її за руки, – послухайте мене. Я вважаю, що ви одна з найпорядніших жінок, яких я зустрічав у своєму житті.
– Дякую! – прошепотіла Лінда.
– Не беріть цього так близько до серця. В жінки порушена психіка. Ні одна людина при здоровому глузді не повірить жодному її слову.
– Вона ніколи не була доброю дружиною, – промовила Лінда. – Вона перетворила його життя на пекло. Не знаю, як він стільки її терпів! Вона постійно його діймала. У неї не язик, а бритва. Бувало, на вечірках, коли хто-небудь питав його про ту чи ту справу, – ви ж бо знаєте, Рассел весь у справах, він узагалі нарозхват, до нього приходять за порадою найзначніші люди в країні, бізнесмени й урядовці, – отож коли він пояснював кому-небудь якісь юридичні тонкощі, вона завжди відверто з нього насміхалась і казала: «Годі тобі набридати гостям! Вони й так знають, що ти найбільший зух у своєму ділі». Зух! І це про такого чоловіка, як Рассел! Звісно, їй треба поспівчувати. Втратити отак сина й бачити, що діється з дочками… Але ж усякому терпцю настає край. Якось у їхньому домі був на вечері сенатор, дуже поважна людина, але, як на місіс Хейзен, він належав не до тієї партії, і вона йому кинула: «Дурень ви, та й годі!» Просто у вічі! Це коли він заявив, що голосуватиме за законопроект, якого вона не схвалювала. Тепер скажіть: як чоловікові жити з такою? І незважаючи на все це, хай там що вона каже, а покинула вона його, а не він її;