У двері постукали, і Стренд відчинив; Офіціант приніс віскі. Аллен налив чистого віскі у три склянки й одну подав Лінді. Вона гарячково, одним ковтком відразу випила половину.
– Я вам так скажу, – вела Лінда далі. – Я не звинувачую його за мадам Аркур чи там за будь-кого. Зрештою, Рассел завжди був дуже обережний. Хай він там що робив, ніхто про те нічого не знав. Я була просто ошелешена, коли він з'явився з мадам Аркур. Мабуть, у нього вже урвався терпець. Та навіть за цей короткий час вона припала мені до вподоби. Їй-богу, таки дуже сподобалась! Така мила, уважна. – Лінда допила віскі, простягла склянку, і Стренд знову наповнив її. – Щиро кажучи, я була рада за Рассела. Я ще ніколи не бачила його таким веселим.
Стренд почув із ванної сміх і здивовано обернувся. Хихотячи, до кімнати ввійшла Леслі. Обличчя у неї вже було підмальоване.
– Чого ти смієшся? – спитав Аллен, намагаючись не показати, що сердитий на дружину. Лінда була в такому стані, що сміятись при ній здавалось йому бездушністю.
– Я саме згадала про те, як ляснула ту жінку, сказала Леслі, не перестаючи хихотіти. То була одна з найприємніших хвилин у моєму житті. Я навіть зламала об неї нігтя. Навіть не думала, що лясну її. Це сталося мимоволі. Так мимоволі, що просто чудо!.. О, віскі! Це якраз те, чим можна чудово завершити вечір. Сьогодні я маю право напитись, як на святі. Я покладаюсь на тебе, Аллене! Ти донесеш мене до ліжка цілою. Я знала, що в Європі буде цікаво, але чи могла я припустити, що буде так цікаво! – Вона піднесла склянку. – За мій ніготь! За художниць-аматорок, за нікчемних шкільних вчителів та за їхні виводки! Мені починають подобатися вечірки в аристократів. Їй-богу. Вони такі вишукані!
– З тобою все гаразд? – стривожено запитав Аллен.
– Цілком! – безтурботно відказала Леслі. – Такий вечір вартий цілого літа!
Задзеленчав телефон, і Стренд узяв трубку. Дзвонив Хейзен.
– Аллене, – сказав він, – я хотів би поговорити з вами, якщо ви не проти. Ви можете прийти до мене в номер? Тільки самі, будь ласка. З жінками все гаразд?
– Здається, так. П'ють віскі.
– Я їх не осуджую. Сам би випив, коли б не боявся, що роз'ятриться виразка, якщо вона вже не роз'ятрилась.
Уперше Стренд почув, що в Хейзена виразка. Цього вечора він узагалі дізнався багато чого нового.
– Зараз я прийду, – сказав Аллен. – Залиште мені трохи віскі, – звернувся він до Леслі та Лінди.
– Мої вітання тому молодцеві! – кинула Леслі. Тон у неї був неприязний. – Ми ждатимемо тут наступних повідомлень із фронту бойових дій!
«Сьогодні я відкрив дещо нове і в своїй дружині, – думав Стренд, простуючи коридором до Хейзенового номера. – Затятість, про яку я досі й не здогадувався. Це дуже корисно перед лицем потрясінь, що їх нам готує життя». І все ж Аллен не був певен, що ця риса в характері дружини йому подобається.
Двері в Хейзена були прочинені, і Стренд, постукавши, ввійшов. Хейзен сидів у глибокому кріслі, похмурий як ніч. На ньому був той самий костюм,, тільки сорочка й піджак пом'яті, комір розстебнутий і краватка попущена, так ніби йому бракувало повітря. Він утратив свій звичний вигляд людини, готової до виступу в суді або на якомусь засіданні. Коли Стренд увійшов, Хейзен підвів погляд, стомлено торкнувся рукою обличчя. Злий вираз відразу змінився розгубленим.
– Я хочу вибачитися за цей проклятий вечір, – промовив він. Голос у нього був і досі хрипкий.
– Забудьте. Мені доводилося й скрутніше.
– А мені – ні, – сказав Хейзен. – Ця жінка божевільна. Хіба можна забути отой несамовитий крик?!
– Так, голос у неї дай боже!
– Вона любить влаштовувати сцени. Особливо зі мною. Це для неї найкраща розвага. – Хейзен підвівся, смикнув за комір, розтягуючи його ще дужче, й заходив по кімнаті. – Мадам Аркур зібралася й поїхала. Подалася серед ночі не знати куди. Я б не дорікав і вам, якби ви вчинили так само. Одне слово, ні на які виноградники завтра не їдемо. Це дуже порядно з вашого боку, що ви не кидаєте мене в таку скрутну хвилину. Після всіх отих страшних звинувачень… Не знаю, що б я тепер робив, якби не побалакав із вами. Насамперед я повинен вам пояснити дещо.