Зненацька Хейзен зупинивсь, упав – ні, мішком гепнувся в крісло – і заридав, весь червоний, судомно хапаючи ротом повітря.
Аллен стояв, прихилившись до стіни, щоб не опинитися на дорозі в дебелого чоловіка, який несамовито, мов розлютований бугай, метався по чепурній кімнаті з провансальськими меблями й квітчастими шпалерами. Коли цей здоровань у невтримному потоці слів почав виливати свою провину, ненависть, утрачені надії, Аллен мов прикипів до місця й витріщив очі – переляканий, безпорадний, сповнений скорботи і співчуття. Йому просто відібрало мову, в цю хвилину він не міг простягти руку дружби чи порятунку. людині, яку – Стренд це відчував – уже ніщо не врятує. Цей чоловік у нього на очах западав у істерію, таку саму лиховісну й згубну, як і жінка, що його до неї довела. «Я розплачуюся за літо, – промайнуло в Стренда. – Чому я?» Потім йому стало соромно за цю думку.
– Прошу вас, заспокойтеся, – сказав він. – Усе минуло.
– Нічого не минуло, – зітхнув Хейзен. Він уже тільки стогнав – здавленим, моторошним дискантом. – Це не мине ніколи! Йдіть собі. Прошу вас. Пробачте мені і йдіть собі.
– Іду, – мовив Стренд, радий, що нарешті покине цю кімнату й більше не чутиме тужливого Хейзенового стогону. – Прийміть що-не-будь заспокійливе чи снодійне.
– Я такої гидоти із собою не вожу. Надто велика спокуса, – сказав Хейзен, не підводячи очей, проте досить спокійно.
– Я можу вам дати. Одну таблетку.
– Одну таблетку! – Хейзен хрипко засміявся. – Є один засіб. Ціанід. Дякую. І йдіть.
– Гаразд. – Аллен рушив до дверей. – Якщо вночі я буду вам потрібен, подзвоніть.
Хейзен звів на Стренда погляд. Очі в нього були червоні. Ледве повертаючи язиком, він сказав:
– Пробачте мені, друже.,. Зі мною все буде гаразд. Я не дзвонитиму.
Стренд переступив поріг і пішов до свого номера, почуваючи себе втомленим, виснаженим. Отже, не тільки в'язнів Катерини Медічі прилюдно піддавали тортурам у долині Луари…
Леслі залишила двері незамкнуті, і Аллен увійшов не стукаючи.. В номері світила тільки одна невелика лампочка. Леслі лежала під ковдрою і спала, ледь чутно похропуючи. Це траплялося з нею лише тоді, коли вона була хвора. Аллен тихенько роздягся, та навіть уві сні дружина відчула його присутність і розплющила очі. Він саме збирався лягти у своє ліжко, коли вона простягла до нього руку.