— Сідайте ж у нас, щоб старости сідали, та й будьте в нас гостем, — промовив Масюк до Радюка, — а ти, паніматко, по старинному звичаю, винесла б нам по чарці. Час би вже й черв’яка заморити.
— Добре! Але вибачайте, будьте ласкаві, бо мої паляниці й пироги, певно, ще не випеклись, — промовила Масючка до Радюка.
Тим часом Радюк все поглядав на двері в кімнату, все ждав, що от-от вилине звідтіль та пташка, котру він сполохав у садочку, а пташка не вилітала. Натомість вбігла прожогом наймичка, дуже негарно підтикана. Вона держала на долоні здорову паляницю, піднявши її на руці врівні з головою, але, побачивши гостя, тиць! Та й подалась за двері.
— От і паляниці готові! Давай, небого! Не ховайся за двері! — гукнув Масюк.
Масючка пішла до дверей, взяла паляницю, постукала щиколотками під спідушку, потім поклала на ліву долоню, простягла руку, а правою почала помалесеньку торкать по лівій руці. Паляниця трошки підскакувала на долоні.
— О, вже випеклись! Вибирай з печі! — промовила вона й хотіла вийти з світлиці.
— Е, паніматко, Олександро Остапівно! Про мене, йди, а паляницю зостав нам на закуску.
— Та піду наріжу на тарілку, чи що, та принесу пирогів! Де це моя Галя? Хоч би паляниці накраяла. Галю! Галю! Де це ти ховаєшся? — стиха гукнула Масючка, заглядаючи в кімнату.
В кімнаті щось зашелестіло, але Галя не вийшла в світлицю. Десь далеченько забрязкали тарілки й ножі; по світлиці пішов дух од свіжої гарячої паляниці з доброго простого борошна.
— Ой, паляниці пахнуть! Давайте мерщій горілки та закуску, бо не видержу! Я таки нагулявся на току та по дворі, — промовив Масюк. — Галю! Де це ти? Помагай-бо матері, бо час або снідать, або, про мене, й обідати.
Знов щось за стіною трошки зашелестіло й подибало, як кішечка, через кімнату, але Галя не вийшла.
«Чи не сердиться часом вона на мене? — подумав Радюк. — Чи не злякав я часом її в садку?»
Масючка тим часом сама застелила стіл, винесла горілку, наливку, поставила гарячі пироги, накраяла паляниці, поставила масло й сіла поруч з гостем. Хазяїн налив чарку горілки й подав Радюкові, але тільки що той простяг руку за чаркою, Масюк влив чарку собі в рот. Всі засміялись.
— Вибачайте! Забув, що хазяїн повинен перший випить до гостя.
— О, ти вже багато дечого вигадаєш! — сказала Масючка. — Але ти сів оце снідать, а вбраться — то й не вбрався до гостя.
— Гість наш добрий, вибачить. Коли б тільки не навідалась наша приємна сусіда, Ликерка. Оцієї я боюсь! — промовив Масюк, натякаючи на панію Високу. — Оця рознесе по всій губернії, що застала мене в білих штанях, та ще й широких.
Неголені кілька день щоки й підборіддя, халат, прості чоботи — все те показувало, що Масюк не ждав у жнива щогодини гостей. Навіть його довгі, вже сивуваті вуса були не закручені й не розчесані й навскоси стирчали на бруснатих сизих щоках.
— Павле Антоновичу! Дозволяйтесь, будьте ласкаві, їжте пиріжки! Чи вже ж мої пироги та недобрі?
— А може, й недобрі! — промовив Масюк, кидаючи в рот якраз по півпирога. — Тільки як будеш другий раз пекти пироги, то роби трохи більші, — не на панянські роти, а на козацькі.
— Де вже недобрі! — обізвався Радюк, поглядаючи на пироги й на масло, жовте, чисте, свіже, ту есенцію з степових квіток. Він спробував пирогів.
— Викушайте ж наливочки хоч чарочку! — припрохувала хазяйка, наливаючи пахучої наливки, чистої й смачної, як вино.
— А! Аж губи злипаються! Ото смачна! — промовив Масюк, випивши чарку й прицмакуючи. — Ож випийте, Павле Антоновичу! Будете веселіші. Спасибі вашому батькові, було як заїде до мене взимку або восени, їдучи з Полтави, то ні з ким було не вип’ю так усмак, як з ним. І прикаже, й приговорить, і засміється, і розважить, і вип’є до мене, аж мило подивиться. Ет! Молоді люди вже не такі! Я вже бачу, що не такі. От ви мені вже й не до компанії.
Щоб буть до компанії старому, Радюк випив чарку наливки.
Масюкова світлиця й кімната давно була знайома Радюкові. Не раз і не два він заїжджав з батьком до Масюка, сидів і слухав до півночі їх братерську розмову. Йому давно була знайома трохи європейська й трохи сільська, стародавня обстава Масюкової світлиці й кімнати: ті дві канапи в світлиці, вкриті по спинках гарними килимами, великий образ в шаті в кутку, на котрому висів дорогий вишиваний рушник, скляна шафа коло порога, звідкіль виглядала скляна маслянка, зроблена круторогим бараном, звідкіль колись лякав його великий скляний синій ведмідь, повний настойки; старий годинник коло груби з великим циферблатом, на котрому були намальовані рожі, червоні пташки.