— Чи ви пак знаєте, Павле Антоновичу, що в мене є вже стиглі яблука? — промовив Масюк.
— Певно, якісь дуже ранні, коли поспіли разом з вишнями, — одказав Радюк.
— Сьогодні сам пообривав; набрав цілий кошик.
Масюк вийшов і зараз вернувсь з здоровим кошиком невеличких, але зовсім стиглих жовтих яблук. Він поставив кошик серед світлиці. Яблука посипались через край і розкотились по хаті. Нагинаючись, Масюк одслонив обидві поли халата, з-під котрих блиснули білі сорочки. Матері й дочці стало сором.
— Треба було б подать на тарілці, — несміливо промовила дочка й почала накладать яблук в тарілку.
— Та піди-бо та причепурись хоч трошки! — гукнула на Масюка жінка. — Чи вже ж таки можна так ходить при людях!
— А мабуть, можна, бо мені в сіртуці мулько. Коли б тільки Ликерка не притарабанилась... ота повітова кума.
Чи він в таку годину сказав ті слова, чи що, як у дворі загуркотіло. Собаки забрехали. Всі в хаті кинулись до вікон. Під ґанок під’їжджала панія Висока, та сама Ликерія Петрівна, котрої так страхався Масюк. Простенький візок був засланий жовтим здоровим килимом з червоними лапатими квітками. Килим спустився аж на задні колеса, котрі немилосердно його шмульгали. Ликерія Петрівна обмотала голову білою вуаллю якось по-турецькій. Вона гордовито сиділа на візку і, начепивши окуляри, дуже задирала голову вгору. Цікава панія Висока, побачивши, кудою прямував молодий Радюк попід її городом, таки не втерпіла: звеліла запрягти коні й покатала до Масюків.
— Їй же богу, Ликерка прикатала в гості, ще й у синіх окулярах! Дивись, жінко, як вона гордовито позирає через окуляри аж на наші виводи, аж через нашу хату! — промовив Масюк, заглядаючи у вікно.
Тим часом панія Висока миттю одкинула вуаль з лиця на голову і, невважаючи на свої дуже немолоді літа, легесенько скакнула з візка, навіть не ставаючи на вісь, аж погонич оглянувся й засміявсь. Червоняста сукня Ликерина так і блиснула на сонці на весь двір.
В Масюковій світлиці всі заметушились, забігали.
— Та йди-бо та причепурись! Я ж тобі казала, що гості будуть! — крикнула Масючка на чоловіка, котрий стояв серед світлиці й очей не зводив з червонястої сукні панії Високої.
Масюк побіг протовпом в кімнату, аж поли летіли за ним слідком. Масючка з дочкою кинулись разом до стола, щоб трохи поприбирать, потім побігли до кошика з яблуками й не добігли. Двері рипнули, і панія Висока, гордовито дивлячись через окуляри на стелю, увійшла в світлицю. На їй була довга з хвостом сукня ясно-вишневого кольору, котра неначе пашіла вогнем на всю світлицю. Товсто намотаний на голові білий вуаль прикривав чіпок з ярими квітками. В такім оригінальнім уборі вона трохи скидалась на туркеню. Побувавши з своїм капітаном на Бесарабії, на Дунаї й навіть за Дунаєм, панія Висока надивилась на волохів, на турків і позичила в їх трохи східної вподоби до дуже ясних кольорів в убранні. Дуже ярі кольори таки добре ґанджували її лице.
Висока йшла по світлиці тихо й пишно, розпустивши хвіст, мов та пава. В малих хуторах вона вважала себе за досить велику панію і часто хвалилась своїм чином. Її не дуже за те любили й сміялись з неї позаочі.
— Добридень вам, Олександре Остапівно! Правда, несподіваний гість? Чи не правда моя? — промовила Висока та все чогось поглядала на стелю, а не під ноги, та й спіткнулась на кошик з яблуками.
— Доброго здоров’я, Ликеріє Петрівно! — промовила Масючка разом з дочкою й Радюком.
— Чи це пак у вас їдять яблука до Спаса? — спитала Висока, докоряючи й не дивлячись ні на кого.
Масючка трохи насупила брови й нічого не одказала.
— О, їдять у нас яблука й до Спаса, так само як і після Спаса, — весело промовив Радюк і з тими словами нахилився до кошика, взяв троє яблучок; одно почав сам їсти, друге подав Галі, а третє поклав на тарілку і підніс Ликерії Петрівні. Вона зобидилась...
— Що це ви, Павле Антоновичу! Чи маєте мене за малу дитину, чи що? Чи то ж можна, щоб я до Спаса їла яблука? Ще й молодих панянок спокушаєте.
Галя засміялась і зумисне почала їсти яблуко, потім взяла й друге. Панії Високій та річ зовсім не сподобалась. Вона сіла на канапі й почала розвірчувать голову з вуаля.
— Прошу покірно до снідання! — промовила хазяйка до Високої.
— Дякую вам дуже, я вже снідала, — промовила Висока та все розвірчувалась та чепурилась.
Увійшла наймичка, прийняла кошик з яблуками й вишні й поприбирала з стола. Масюк довго чепурився, вбиравсь та зачісувавсь й увійшов у світлицю.