— З задоволенням!
— Я почну експеримент, як тільки встану, і ви побачите багато цікавого.
ІІІ. “КРУТИТЬСЯ”
За кілька днів професор Вагнер зовсім одужав, коли не зважати на те, що трохи накульгував. Він надовго виходив у свою підземну лабораторію в кутку двору, залишаючи в моє розпорядження свою домашню бібліотеку. Але в лабораторію мене він не запрошував.
Одного разу, коли я сидів у бібліотеці, ввійшов Вагнер, дуже збуджений, і ще з порога крикнув мені:
— Крутиться! Я пустив свій апарат у хід, і тепер побачимо, що буде далі!
Я думав, що станеться щось незвичайне. Але минали години, минув день, нічого не змінилось.
— Почекайте, — посміхався професор у свої навислі вуса, — відцентрова сила збільшується пропорціонально квадрату швидкості. А Земля — чимала дзига, її скоро не розкрутиш!
Ранком, встаючи з ліжка, я відчув нібито якусь легкість. Щоб перевірити себе, я підняв стілець. Він. здався мені значно легшим, ніж звичайно. Очевидно, відцентрова сила почала діяти. Я вийшов на веранду й сів з книжкою в руках. На книжку падала тінь від стовпа. Мимовільно я звернув увагу на те, що тінь пересувається досить швидко. Що б це могло означати? Начебто сонце стало швидше рухатись по небу.
— Ага, ви помітили? — почув я голос Вагнера, який стежив за мною. — Земля обертається швидше, і частіше змінюється день і ніч.
— Що ж буде далі? — зчудовано спитав я.
— Поживемо — побачимо, — відповів професор.
Сонце в цей день зайшло на дві години раніше, ніж звичайно.
— Уявляю, який переполох зчинила ця подія в усьому світі! — сказав, я професорові. — Цікаво було б знати…
— Можете дізнатися про це в моєму кабінеті, там стоїть радіоприймач, — відповів Вагнер.
Я поспішив у кабінет і міг переконатися в тому, що населення всієї земної кулі надзвичайно схвильоване.
Та це був тільки початок. Земля оберталась дедалі швидше. Доба вже дорівнювала лише чотирьом годинам.
— Тепер усі тіла, шо знаходяться на екваторі, втратили одну сорокову частину своєї ваги, — сказав Вагнер.
— Чому тільки на екваторі?
— Там земне тяжіння менше, а радіус обертання більший, отже, й відцентрова сила діє сильніше.
Учені вже зрозуміли, яка їм загрожує небезпека. Почалось велике переселення народів з екваторіальних областей до більш високих широт, де відцентрова сила була меншою. Але поки що зменшення ваги приносило навіть користь: поїзди могли перевозити величезні вантажі, для польоту великого пасажирського аероплана було достатньо малопотужного мотоциклетного мотора, швидкість руху збільшилась. Люди раптом стали легшими й сильнішими. Я й сам відчував, що легшаю. На диво приємне відчуття!
Та незабаром радіо стало приносити й сумніші звістки. Поїзди частіше почали сходити з рейок на уклонах і поворотах, хоч, проте, без особливих жертв: вагони, навіть падаючи під укіс, не розбивалися. Вітер, підіймаючи хмари пилу, який уже не опускався на землю, переходив в ураган. Звідусіль надходили звістки про страшну повідь.
Коли швидкість обертання збільшилась у сімнадцять разів, предмети й люди на екваторі стали зовсім невагомими.
Якось увечері я почув по радіо страшну новину: в екваторіальній Африці й Америці зареєстровано кілька випадків, коли люди, позбавлені ваги, під дією відцентрової сили, що весь час збільшувалась, падали вгору. Незабаром прийшла й нова страхітлива звістка: на екваторі люди вже стали задихатися.
— Відцентрова сила зриває повітряну оболонку земної кулі, яка була “прикріплена” до Землі силою земного тяжіння, — спокійно пояснив мені професор.
— Але… тоді й ми задихнемося? — з хвилюванням спитав я Вагнера.
Він знизав плечима.
— Ми добре підготовані до всіх змін.
— А навіщо ви все це зробили? Це ж світова катастрофа, загибель цивілізації! — не міг я стриматись від докору.
Вагнер був незворушний.
— Навіщо я це зробив, ви дізнаєтесь потім.
— Невже тільки заради наукового експерименту?
— Я не розумію, що вас так дивує, - відповів він. — А хоч би тільки для експерименту. Дивно! Коли проноситься ураган або відбувається вибух вулкану і губить тисячі людей, нікому й на думку не спаде обвинувачувати вулкан… Сприймайте це як стихійне лихо…
Ця відповідь не задовольнила мене. Мимоволі в мене зароджувалося до професора Вагнера почуття недоброзичливості.
“Треба бути недолюдком, не мати серця, щоб заради наукового експерименту прирікати на смерть мільйони людей”, - думав я.