А втім, дзеркало відбивало в собі іноді дивовижні і навіть страшні речі.
Економка сказала, що їй треба сходити в дім, бо вона забула масло.
— Як же ви підете? — жахнувся я. — Ви ж упадете вниз, тобто вгору, тьху, чорт, усе переплуталось!
— Я держатимусь за скоби в землі, мене професор навчив. Коли ми ще не перевернулися вниз головами, у нас були скоби в тому будинку, в стелі, і я вчилася “ходити руками”, хапалася за них і ходила по стелі.
Професор Вагнер усе передбачив!
Я не чекав такого геройства від жінки. Рискувати собою, “ходити руками” над безоднею через якесь там масло!
— Але все-таки це дуже небезпечно, — зауважив я.
— Не так, як ви думаєте, — заперечив професор Вагнер. — Вага нашого тіла ще незначна, — вона ще тільки почала збільшуватись від нуля, і потрібна зовсім невелика мускульна сила, щоб утриматись. До того ж я її супроводитиму; до речі, мені треба взяти з дому записну книжечку, — я забув її там.
— Але ж зовні зараз нема повітря?
— У мене є ковпаки з стисненим повітрям, які ми. надінемо на голову.
І ці дивні люди, надівши скафандри, начебто вони збиралися спускатись на дно моря, вирушили в дорогу. Подвійні двері захлопнулись. Я почув грюкіт зовнішніх дверей.
Лежачи на своїй скляній підлозі, я припав обличчям до товстого скла і з хвилюванням почав стежити за ними. Двоє людей у круглих ковпаках, стоячи догори ногами і чіпляючись за скоби, прикріплені до землі, швидко “йшли руками” до будинку. Хіба можна уявити собі щось дивовижніше!
“Справді, це не так страшно, — подумав я. — Але все-таки це незвичайна жінка. Що як у неї запаморочиться в голові?..” Вагнер і економка “піднялися” в тій же позі по східцях на веранду і зникли з очей.
Скоро вони знову з’явилися.
Обоє вже пройшли півшляху, як раптом сталося щось таке, від чого я аж похолов. Економка впустила банку з маслом і, намагаючись підхопити її, зірвалася й полетіла в безодню…
Вагнер зробив спробу врятувати її: він вмить розмотав вірьовку, прикріплену до пояса, і, зачепивши її за скобу, кинувся слідом за економкою. Нещасна жінка падала досить повільно. А Вагнер, щосили відштовхнувшись, рухався значно швидше, і йому пощастило наздогнати Химу. Він уже простяг до неї руку, але не міг. дістати: відцентрова сила відхилила політ Хими трохи вбік. І незабаром економка відокремилась від нього… Вагнер повисів трохи на витягнутій вірьовці і почав повільно підніматися з безодні неба на землю…
Мені було видно, як бідолашна жінка махнула руками… її тіло швидко зменшувалось… Настала ніч і, мов завісою, вкрила цю картину загибелі…
Я здригнувся, уявивши собі останні відчуття економки… Що буде з нею?.. її труп, що не розкладатиметься в холоді всесвіту, вічно літатиме в просторі, поки якесь світило, проходячи поблизу, не притягне його.
Заглибившись у свої думки, я й не. помітив, як увійшов Вагнер і опустився поруч зі мною.
— Прекрасна смерть, — сказав він спокійно. Я зціпив зуби і не відповів. У мені раптом знову прокинулась ненависть до Вагнера.
З жахом я дивився на безодню, що розстилалася під моїми ногами, і вперше з надзвичайною ясністю зрозумів, що небо — не голубий простір над нами, а безодня… що ми “живемо в небі”, приліпившись до пилинки, Землі, і тому нас з більшим правом можна назвати жителями неба, “небожителями”, ніж мешканцями Землі. Мізерні небожителі! Земне тяжіння, очевидно, діяло не тільки на наше тіло, а й на свідомість, приковуючи її до Землі. Тепер цей зв’язок порвався. Я відчував неміцність нашого земного існування… Наша свідомість зародилася разом з Землею, в безоднях неба, в безоднях нескінченного простору, і там вона й згасне…
Так думав я, а перед моїми очима діялося щось незвичайне… Від Землі відривалося каміння і падало вгору… Незабаром стали відриватись цілі брили скель. День і ніч змінювали одне одного ще швидше. Сонце проносилось по безодні-небу, і наставала ніч, зорі линули з такою ж шаленою швидкістю, і знову сонце, і знову ніч… Ось у світлі сонця я бачу, як зірвався і впав паркан, відкривши горизонт. Я бачу висохле дно моря, спустошену землю… Я бачу, що скоро кінець…
Та на Землі ще лишилися люди… Я чую, як говорить невеликий гучномовець нашої радіостанції…