— Чи не бажаєте стати секретарем нового інституту ерототехніки?
— Мені не дуже зрозуміло, про що йдеться та при чому тут я.
— Олександре Семеновичу, ви маєте у своєму інституті найбільш розвинену ерототехніку, її треба поставити на службу загалу.
— Як ви до того додумались, Леве Давидовичу?
— Бачу за результатами.
— Видимість оманлива, я живу тут як монах. Які завдання ви ставите перед новим інститутом?
— Треба відкрити закони статевих стосунків.
Потім він запропонував дати визначення стадіям зближення чоловіків і жінок: 1 — зустріч, 4 — знайомство, 8 — прогулянка, взявшись за руки, 13 — перший поцілунок і так далі, 20 — стосунок.
Я запитав:
— І це все?
— Натурально, Алексе.
— Одразу видно, що ви новачок, Леве Давидовичу. Гадаю, що з 20-ої все тільки починається.
— Необхідно також класифікувати об’єкт дослідження, особливо жінок: 1 — ідеальна жінка, від якої неможливо відвести очей, коли вона трапляється в житті, 5 — щось таке на що не варто дивитись; між ними — всі інші ступені.
Я не прийняв його пропозиції. Він завжди знаходив час на такі дурниці. Ніхто не бачив його працюючим. А саме в той час він написав свої дуже значні наукові праці, котрі, як здавалось, давалися йому легше, ніж іншим їх читання.
Найліпша риса Ландау була та, що він не терпів ніякої брехні, ніякої облуди. Брехня, де б він із нею не стикався, викликала його іронічну посмішку. Було ясно, що така застава неодмінно призведе його до конфлікту з пануючою диктатурою. Ландау був відважним, уголос говорив те, про що інші мовчали. Лише високий науковий авторитет оберігав його в той час від ДПУ.
…Я відмовлявся давати відповіді на питання Рєзнікова, які були для мене незручними. ДПУ виходило з положення, що кожна людина з критичним способом мислення є ворогом народу. Нема сумніву, що Ландау належав саме до цієї категорії.
— Громадянине слідчий, я не можу зрозуміти, чого ви від мене хочете? Ландау є настільки гідною уваги постаттю, що я впевнений, — ви знаєте про нього більше, ніж я. Навіщо ви вимагаєте від мене його характеристику?
— Хочемо вас змусити до зізнання, що всі ваші приятелі були ворогами народу.
— Якщо Ландау ворог народу, то чому ви його не арештуєте?
— Його ще оберігає світова слава, але це буде недовго.
— Ландау ніколи не був моїм близьким приятелем, хоча я завжди з охотою розмовляв із ним.
— У такому разі перейдемо до вашого сердечного приятеля англійського контрреволюціонера Мартіна Руемана. Що вам відомо про Руемана? Коли він став на службу до «Інтеллідженс Сервіс»?
— Перш за все, Руеман не є контрреволюціонером.
— Хто ж він, у такому разі, є? Може комуніст?
— Ні. Руеман є типовим англійським лібералом з великими симпатіями до соціалізму.
— Хочете засипати мені очі піском? Руеман не є контрреволюціонером!? По-вашому, виходить, що англійські буржуазні ліберали стоять на боці соціалістичної революції?
— Ні, не стоять.
— Це й означає, що вони проти революції. А хто не є на боці революції, той проти неї, а хто проти неї той і є, власне, контрреволюціонером.
— Я безсилий проти такої логіки. Контрреволюціонером, у моєму розумінні, є ті, хто активно бореться проти революції, а не британські демократи, які дивились на радянський експеримент з явною симпатією.
— Не вдавайте з себе невинність. Вам добре відомо, хто такий Руеман. Таємний ворог, який під дружньою личиною виконує брудну роботу для англійського шпигунського центру. Ну а зараз перейдемо до ватажка всієї банди — Олександра Ілліча Лейпунського. Нам неясна лише одна деталь — ви завербували Лейпунського, чи він вас?
— Завербував куди?
— Хіба не ясно — в контрреволюційну бухарінську організацію.
— Ні він мене, ані я його. Але якщо й далі так ітиме, то виявиться, що в інституті працюють самі лише вороги. Найвидатніший фізик Радянського Союзу Ландау — ворог. Олександр Ілліч Лейпунський, молодий комуніст, син робітника, шанований і поцінований партією, найкращий представник нової радянської інтелігенції є для вас також ворогом. Хто ж тоді для вас є другом?
Рєзніков підскочив і бебехнув кулаком по столу, аж склянка підскочила: