— Я не можу вбачити в тому ніякої контрреволюційної агітації.
Я виступав не проти революції, а лише проти карткової системи, яку вважаю шкідливою.
— Мене не цікавлять ваші мудрування. Чи не здається вам, що своєю діалектикою ви намагаєтесь спотворити прості факти? Це вам не вдасться, Олександре Семеновичу. Не вийде.
— До того ж сам уряд наприкінці 1934 року це зрозумів і скасував карткову систему.
Рєзніков почав шаленіти.
— З таким нахабством я ще не стикався ніколи в житті! Припхався сюди закордонний агент і хоче повчати нашу партію і наш уряд, як їм слід чинити. Я тут не для того, щоб з вами дискутувати.
Маємо все це, врешті, скінчити. Моя справа викривати ваші злочини, а ваша — лише їх підтвердити та назвати речі своїми іменами.
Уясніть собі це. Я не маю для вас більше часу, треба з вами кінчати.
Наш терпець увірвався.
Він звелів мене відвести.
Я повернувся до камери. Розповів Рожанському перебіг допиту.
Був я дуже обурений.
— Олександре Семеновичу, я сиджу тут кілька літ й знаю сотні справ. Історії, подібної до вашої, я не пригадую. При всьому тому ви стверджуєте, що буцімто проти вас немає ніякого матеріалу? Чи ви не знаєте, що сам факт підтримування стосунків з Бухаріним спровадив до Сибіру тисячі людей? І матеріалу проти них було не більше, ніж проти вас. А ви ж навіть вели з ним розмови!
— Але вони мали зовсім інший характер!
— Чи не здається вам, що ви знаходитеся в французькім салоні й розважаєтеся літературною критикою? Зрозумійте врешті, що Рєзніков — більшовик. Його завданням є охорона партії та уряду. Якби він сприймав ваші витончені міркування про те, яку розмову слід вважати контрреволюційною, а яку ні, то вже давно сидів би разом з нами.
Я був у розпачі. Був переконаний, що стосовно розподільчої системи рацію мав я, а не уряд. Я вважав форми розподілу 1931, 1932, 1933 років чистісіньким безглуздям. Не дарма ж уряд у 1934 році сам ліквідував карткову систему. Чи ж було в 1933 році контрреволюцією те, за що 1 грудня 1934 року всі газети славили як мудру політику вождя, — а саме ліквідацію карткової системи? Я запитав Рожанського про його думку. Він різко відповів:
— У 1933 році ваша позиція була контрреволюційною і дуже небезпечною для стабільності країни. З 1 грудня 1934 року ліквідація карткової системи стала необхідністю для нашого народного господарства. Виходьте з того, що Центральний комітет стоїть на сторожі історичних інтересів нашої країни і світового робітничого класу. Коли потрібні якісь зміни, Політбюро вчасно видасть відповідні вказівки.
Мене це вразило і я хотів продовжити дискусію з Рожанським.
Але він відмовився, киваючи крадькома на Дейніна. Зрозумівши натяк, став чекати наближення ночі.
…Отже, прибув я до Радянського Союзу в березні 1931 року.
То був третій рік першої п’ятирічки і колективізації. Уряд цілком задавив імпорт споживчих товарів, щоб заощадити валюту для придбання техніки. Форсувався експорт російської сільськогосподарської продукції. Все це мало призвести до нестачі продуктів харчування та одягу. Але то була другорядна причина катастрофи голоду, яка впала на країну. Головною ж причиною було зниження сільськогосподарського виробництва в часи колективізації. Селяни вирізали худобу перед вступом до колгоспів. Після тяжкої праці перших жнив протягом цілого року селяни не отримали в колгоспі нічого, опріч пари непотрібних спортивних пантофель замість необхідних їм чобіт з халявами, та трохи матерії низької якості. Селяни були тяжко розчаровані і взагалі перестали працювати. В перші роки в колгоспах панувала так звана система «від рота». Це означало, що кожна селянська родина отримувала свою частку урожаю залежно від кількості членів сім’ї — чи «ротів» — без врахування виконаної роботи. Коли весною почало припікати сонце, селяни прокидалися у своїх халупах і кожен міркував: нехай інший працює. Це призвело до цілковитої дезорганізації господарства. З кожним роком збір зерна зменшувався. Врешті, в 1932 році він досяг лише невеликої частини нормального збору. Але держава не дбала про ситуацію на селі й реквізувала безоглядно все, що було потрібне для міста та для експорту. Індустріалізація країни в ті роки частково фінансувалася за рахунок збільшення кількості грошей в обігу. Природно, що ціни на ринку почали зростати. Тоді держава встановила максимальні ціни і почала регулювати розподіл продуктів за допомогою карткової системи. В 1932 році вартість грошей на вільному ринку зменшилася в п’ятдесят разів порівнянно з 1927 роком. Насправді, інфляція була зупинена вже в кінці 1931 року, але застій у виробництві сільськогосподарською продукції зменшував товарообіг. Держава реквізовувала сільськогосподарську продукцію за сміхотворно низькими цінами.