— Все це є неважливим у порівнянні з іншими питаннями.
— Але ж, Рожанський, чому нас постійно обходить закордон?
Чи треба було руйнувати господарство лише для того, щоб за кордоном не довідалися про те, як у нас погано?
— Ідеться не лише про закордон. Хоч і це є набагато важливішим, аніж ви собі думаєте. В той час боротьба в Комінтерні ще відігравала велику роль. Наша лінія перемогла там завдяки тому, що ми мали успіхи в будівництві. Ми не перемогли б, якби європейські робітники довідалися, що будівництво оплачене голодною смертю мільйонів.
— Але ж ця голодна смерть не була неминучою. Катастрофа значною мірою якраз і сталася через цю систему фальшивих цін. Саме ці фальшиві ціни спонукали уряд відібрати в селян продукти їхньої тяжкої праці без оплати. Селянин же відповів на те так, як завжди відповідають на реквізиції: перестав працювати і на країну впала трагедія голоду. Тепер скажіть мені, де контрреволюція: правдиво вказати на дійсний стан речей чи довести країну до того стану?
Я з переляку замовк. У запалу дискусії я забув про те, де знаходжусь. Може, Рожанський провокатор?
— Олександре Семеновичу, те, що ви кажете є глибоко контрреволюційнuм. Добре, погодимося, що вождь зробив помилку, якої можна було уникнути. Чи повинні ми з цієї причини його дискредитувати та міняти керівництво державою? Чи нашим обов’язком є мовчати?
— Хіба я казав щось про зміну керівництва?
— Повторюю вам ще раз, карткова система слугувала приховуванню наших недоліків як від закордону так і — що важливіше — від власного народу.
— Як то від власного народу? Кожен чоловік сам докладно знає про те, голодує він, чи ні. І тут не допоможе ні преса, ні карткова система. Шлунок каже йому правду й коригує фальшиві повідомлення пленумів Центрального комітету.
— Помиляєтеся, Олександре Семеновичу. Факт сам по собі ще не є фактом для мільйонів. Він стає ним лише після офіційного проголошення. Ви не розумієте значення революційної пропаганди.
Якби ми допустили до того, що факт голоду був би підтверджений офіційно і став предметом дискусій, ми не пережили б 1932 та 1933 років. Проголошений факт впливає мобілізаційно на маси. Селянське повстання в ті голодні роки змело б нас. Перша спроба створення соціалістичного ладу загинула б під натиском контрреволюції.
Я мовчав. Можливо, Рожанський і мав рацію.
— Зауважте ще одну річ, Олександре Семеновичу, яка здається мені ще важливішою. Карткова система зробила можливим у ті роки зробити привілейованими ті верстви населення, які мали особливе значення для існування режиму — і це не кинулося людям у вічі. При єдиних цінах все було б ясно. Гебістові треба було платити 5000 місячної платні, щоб він міг купити собі на вільному ринку те саме, що він отримував у закритому розподільнику за значно нижчими цінами. Це викликало б невдоволення мас. А так гебістам платили ті самі гроші, що й лікарям, а між тим, насправді вони отримували в десять разів більше. Лікарі ж не знали, скільки насправді заробляють гебісти. Робітники в Москві отримували за ту саму роботу втричі більше, ніж робітники в Харкові і в чотири рази більше робітників у Фрунзе чи в якомусь іншому малому провінційному місті. Провінція не знала, що достається Москві. Номінальні заробітки були ті ж самі.
— А навіщо це робилося? Чому московські робітники мали отримувати за ту саму роботу більше за інших?