— Московські робітники створюють оточення Кремля. Кремль мають оточувати люди задоволені, інакше може виникнути смертельна загроза. Якщо вибухне повстання десь у провінції — можна відрядити туди пару дивізій — і повстання буде придушене. Якщо ж Кремль потрапить до рук повстанців — то вже нікому буде відрядити ті дивізії. Справжній партієць завжди повинен пам’ятати про такі речі, Олександре Семеновичу. Намагання вчинити щось, що, врешті, створить загрозу існуванню першої революційної держави в історії людства, являє собою контрреволюцію.
Я збентежено замовк. Його слова справили на мене глибоке враження. Одне стало мені ясно: провокатором він не був. Слідчий ніколи не дозволив би йому висловлювати такі думки. В Радянському Союзі не було шпигунів, які мали завдання вести контрреволюційні розмови, щоб спровокувати свої жертви до того самого. Те, що Рожанський щойно розповів, як за змістом, так і за формою було — якщо навіть такий був таємний намір режиму й таємний сенс всього камуфляжу — в найвищій мірі налегальним і антирадянським. Розмовою тієї ночі Рожанський віддавався в мої руки. Якби я передав далі те, що почув, — йому загрожувала б найтяжча кара. Якби навіть він виконував завдання слідчого, ці розмови не минули б для нього безкарно. Рожанський не був провокатором, я був неправий. В голові у мене все перемішалось, але я відчув полегшення. Мене заспокоювала думка, що можна вільно поговорити з розумною людиною.
…Натиск слідства, тим часом, наростав. Рєзніков став нервовим і нетерплячим. Він уже не давав мені можливості відповідати. Просто ні про що не хотів слухати. Кричав і лаявся, не дозволяв мені на допитах сидіти, велів стояти і робив усе, аби лиш мене деморалізувати.
Через декілька днів після нашої розмови з Рожанським мова зайшла про мій виступ у клубі німецьких робітників 5 березня 1933 року.
— Тут лежать протоколи цієї справи чотирирічної давності. Чи визнаєте, що 5 березня 1933 року ви виголосили в клубі німецьких робітників явно ворожу стосовно партії та радянської влади промову? В чиїх інтересах виступали?
— Керівництво клубу попросило мене виступити з доповіддю про політичну ситуацію.
— Не вдавайте з себе дурня. Яка контрреволюційна організація вас туди направила?
— Ніяка.
— Проститутко! Фашистська сволото! Я тебя в рот выебу! Скоро я з тобою поквитаюся! Думаєш, що можеш тут витворяти що завгодно? Або говори, або підеш до карцера! Я не таким скручував шию!
Я мовчав.
— Ставай обличчям до стіни!
Я мусив відвернутися. Рєзніков узяв аркуш паперу і щось писав впродовж близько 20 хвилин. Потім почав кричати:
— Підписуй негайно!
Я мав зізнатися, що використовував свою діяльність у німецькому клубі для підбурювання німецьких робітників проти держави та уряду. Я не захотів підписувати протокол. Рєзніков почервонів від гніву. Подер папір, кинув мені його в обличчя й закричав:
— Пашел к ебаной матери, фашистська собако! Підпишеш ще й не те! Зараз опинаєшся з нагоди кожної дрібниці, але прийде час, коли станеш нас благати, аби дозволили зізнатися. А зараз геть, не можу вже тебе бачити. Мені просто бридко. Востаннє попереджую:
якщо не згодишся впродовж 48 годин підписати свої всі без винятку злочини, то пожалкуєш.
Ошелешений, я покинув кабінет. Не розумів, яка муха вкусила Рєзнікова? Я приписав той вибух його особистій нервовості. Тоді я ще не знав, що всі слідчі проходили акторську виучку і вміли регулювати вибухи своїх почуттів. Через якусь хвилину він без найменшого знервування міг весело і ввічливо розмовляти з колегою чи іншим підслідним.
Рожанський зустрів мене доброзичливо:
— Алексе, ще воюєте за честь мундира? Те, що ви робите, є не лише антипартійним, але й зовсім безглуздим. Пожалійте самі себе.
Те, чого слідчий жадає від вас, є лише смішною дрібницею. В основі тільки антирадянська агітація і боротьба проти військової тематики в інституті. Кожен із нас був би радий відбутися такою дешевою ціною.
— Я не зробив нічого проти радянської влади й не маю наміру вносити до протоколу фальшиві зізнання.
— Олександре Семеновичу, ви знаєте, що я іншої думки, але не хочу з вами сперечатись. Бачу, що ви знервовані. Я тільки закликаю вас припинити таку лінію поведінки. Якщо ви визнаєте незначні провини, що їх слідство вимагатиме від вас, то полегшите свою долю. Натомість чинячи опір, Ви наразите себе на велику небезпеку.