Слідчий вимагатиме тоді від Вас все більше й більше. Саботаж, диверсії, шпигунство, а можливо, навіть і зрада держави. Ви не повинні до цього доводити.
— Може вимагати, що хоче. Сумління не дозволяє мені складати фальшиві зізнання.
— Знов честь мундира.
— Не підпишу ніякої неправди. Що вони мені зроблять?
— Ви кажете як дитина. Є засоби тиску, яким ви не зможете противитись. Найсильніші ламалися і підписували все, чого від них вимагали.
— Їх катували, били?
— Навіщо так кажете? Бити у нас заборонено законом. Є інші засоби, щоб вас примусити.
— Які?
— Наприклад, можна не давати вам спати впродовж тижня.
— Як можна це зробити?
— Вас, попросту, будуть допитувати безперервно.
— У такому разі й Рєзніков не буде спати.
— Не так, Олександре Семеновичу. Приставлять до вас чотирьох слідчих і вони візьмуться за вас. Слідчі будуть змінюватись, а ви ні.
— Витримаю й це.
— Тоді вас замкнуть до карцеру № 3.
— А що це за карцер № 3?
— Тісний льох з десятками щурів. Замкнуть там, і ви будете безперервно відбиватися від них києм, бо вони будуть лазити по вас і не дадуть спати.
— О Боже, хіба це можливо в нас, у Радянському Союзі? Як можна у нас так поводитися з людьми?
— Люди, котрі чинять явний опір радянській владі, не є для НКВС людьми. То вороги, яких належить знищувати.
— Але ж я не є ворогом лише з тієї причини, що не хочу підписувати брехню. Складання фальшивих зізнань я вважаю провокацією. То не піде на добро ні мені, ні державі.
— Слідчий репрезентує тут державу, він за це несе відповідальність, а зовсім не ви. Ви маєте йому допомагати. Він для вас тут є командиром у тяжкій війні, котру радянська влада веде за свою безпеку. Ви повинні слухатися його наказів.
— Рожанський, усе це дурниці. Як у такому разі радянська влада зможе розібратися, чи я дійсний терорист, шпигун та контрреволюційний агітатор, чи фальшивий? У протоколах же не буде жодної помітки про те, щоб не брали цих зізнань усерйоз.
— То вже не ваше діло. Чи гадаєте, що ви такий один? Ви маєте невірне уявлення про стан справ, оскільки місяцями сиділи в одиночці, а зараз сидите лише з нами двома. Коли вас переведуть із внутрішньої в’язниці до великої тюрми на Холодній Горі, то побачите там сотні й тисячі таких, як ви. Всі вони спочатку боронились, але вже через місяць скорилися. А тих, що опиралися, було фізично знищено. Ніхто не питається про сенс цього всього, то не наша справа. Ми всі знаходимося в руках радянської влади, і вона веде нас вірним шляхом. У цілій країні є сотні тисяч людей, яких спіткала така ж сама доля, як мене та вас. Між ними є люди, що мають значно більші заслуги перед революцією і соціалістичним будівництвом, ніж ви. Сидять між ними також товариші з-за кордону, котрі відзначилися в повстаннях у Європі та Азії. Ніхто не борониться, всі йдуть однією дорогою.
Його слова вкрай пригнітили мене. Я зовсім не вважав себе слабкою людиною. Але якщо еліта найзавзятіших борців революції зламалися, то як я можу сподіватись, що дам собі раду? Мабуть, Рожанський мав рацію, адже у великих процесах виступали такі люди, як Муралов і Мрачковський, яких фізична відвага була знана далеко за межами країни. Але й вони капітулювали.
Скільки разів я не повертався з допитів, завжди бачив глибоку турботу мого друга про мене. Кожного разу він з надією випитував мене, чи зробив я щось, щоб залагодити стосунки з Рєзніковим.
Відчував, як він переживав, коли відповідав негативно. Моя недовіра до нього цілковито зникла. Складалося враження, що він щиро стурбований моєю долею, і що він бачить для мене небезпеку, котру я ще не відчуваю.
Доки мої думки були ясними, я не міг сприйняти його висловлювань без спротиву. Але почав уже побоюватись, що його постійне наполягання може дати ефект. Мій спокій покинув мене, кожна нічна розмова позбавляла мене впевненості в собі. Все важче було витримувати допити. Рєзніков хотів мене зацькувати до смерті. Протягом 24 годин викликав по шість разів. Коли його не було, допит вели його заступники Вайсбанд і Шалит. Шалит був набагато гіршим за Рєзнікова. Мордував мене безперервно. Він до того мене вимучував, що сила мого спротиву слабла, і я поволі починав допускати думку, щоб заради забезпечення собі спокою підписати зізнання в будь-яких звинуваченнях. Але завжди в останні хвилини я приходив до тями. Рожанський був у розпачі. Іноді мені приходила в голову думка, що його зацікавленість моєю справою могла мати також інші мотиви, окрім симпатії до товариша по нещастю. Але кожна наша нічна розмова переконувала мене знов і знов, що мої підозри були безпідставними.