— Вайсберг, встаньте! — узяв мій стілець й перетягнув його на три метри ближче до дверей. — Тепер сідайте, я більше не казатиму нічого. Даю вам три хвилини часу. — Він витяг з кишені годинника й поклав його на столі. — Через три хвилини мусите скласти зізнання своїми словами, без моєї допомоги.
Я корчився від внутрішнього болю, але нічого не міг вдіяти. Якби він поклав переді мною готовий протокол, я підписав би його без читання, але визнавати слово за словом у злочинах, яких я ніколи не здійснював, буде понад моїх сил, слова застрягнуть у горлі. Секунди збігали. Рєзніков підніс годинник угору:
— Лишилось 15 секунд!
Я не стримався:
— Громадянине Рєзніков, усе це є чистим безглуздям. Я завжди був патріотом Радянського Союзу і радів кожному успіхові країни.
Навіщо я мав організовувати змову проти армії? Червона армія була для мене символом революції. Я завжди пишався нею. Коли я бачив крокуючих вулицею солдатів з піснею на вустах, серце мені починало битися швидше. Чого ви хочете від мене? Не можете повірити, що я нічого не планував проти армії?
Рєзніков встав. Почав поволі наближатися до мене. Витяг револьвера.
— Так ось ти який. Хочеш водити нас за ніс. Ти, блазню, фашистський брехун! Ти, курво, платний найманцю! Це вже кінець. Завтра ми заговоримо з тобою інакше. Ми переламаємо тобі всі кості.
Наказав мене спровадити. Я прийшов до камери й упав напівмертвий.
Дивна річ, але слідчий на декілька днів полишив мене в спокої, і я почав приходити до тями. Рожанський був сердитий на мене з приводу мого стану. Зненацька він почав говорити зовсім на іншу тему. Запитав:
— Що ви насправді сказали тоді в німецькому робітничому клубові?
— Ви маєте на увазі 5 березня 1933 року?
— Так.
— Було це ввечері після виборів до рейхстагу. Комуністи отримали 5 мільйонів голосів; вони втратили мільйон, але, зважаючи на те, що Гітлер уже був при владі, то був непоганий результат. Мене було запрошено виголосити промову в німецькому робітничому клубі. Зі мною пішов Артур Кестлер.
— Xто такий той Артур Кестлер?
— Артур Кестлер був колись лівобуржуазним журналістом і під моїм впливом зблизився з партією. Деякий час він був моїм гостем у Харкові й писав книжки про Радянський Союз.
…З Артуром Кестлером я познайомився на початку 1931 року в будинку моєї колишньої дружини в товаристві лівих інтелектуалів.
Кількома днями пізніше я зустрів його на Курфюстендам. Він підійшов до мене:
— Пане інженере, я довідався, що ви є членом комуністичної партії. Я прагну вступити до цієї партії і хотів би з вами про це поговорити.
Я здивувався. Кестлер був відомий, як співробітник видавництва Улштейна. У своїй журналістській діяльності він ніколи не виявляв жодних революційних симпатій.
— Я хочу влаштуватися робітником на якийсь великий завод, — вів він далі. — Думаю, що не можна стати комуністом, не познайомившись докладно з життям робітників.
Я відповів:
— Але який це має для вас сенс, пане Кестлере? Напевно, ви не зможете стати кваліфікованим робітником, а партії краще зможете послугувати на своєму звиклому місці.
Кестлер тоді ще не був великим письменником, але вже був блискучим журналістом з усіма рисами, притаманними кращим представникам цієї професії. Симпатію викликали, перш за все, його живий темперамент та відвага. Він літав дирижаблем до Північного полюсу й підніс там прапор своєї газети. Коли де Бройль, великий французький фізик, отримав Нобелівську премію, Кестлер довідався про це раніше за лауреата. Він першим повідомив його про премію і в нагороду отримав інтерв’ю з ученим. Тим інтерв’ю він започаткував ланцюг популярних природознавчих публікацій, які прославили його ім’я в Німеччині. Під час громадянської війни в Іспанії, як я про це довідався з газет набагато пізніше, Кестлер подався до самого лев’ячого лігва й оприлюднив факти доставки зброї та людей генералові Франко від німецьких та італійських фашистів.
У Малазії він потрапив до рук військ генерала Франко і мав заплатити життям за сміливість. Лише в останню мить його врятувало втручання англійських парламентаріїв.
Улітку 1932 року Артур Кестлер приїхав до мене в Харків. Був він тоді вже членом Німецької комуністичної партії. Нас дуже тішило його товариство. В наше життя, присвячене виключно науці, він завжди вносив урізноманітнення.