У розмовах з Рожанським я довідався про невідомі мені сторінки російської історії. Він висвітлив мені в новому світлі постать Івана Грозного. Раз за разом, не говорячи про це прямо, він порівнював його зі Сталіним. Можливо лише раз мовив прямо:
Він стоїть між Робесп’єром та Іваном Грозним. Він тримає свою державу жорстокістю і, водночас, мурує підмурки майбутнього.
Його лояльність до диктаторського режиму проявлялася навіть у дрібницях. Інтелектуалів взагалі важко втримувати в межах дисципліни. Рожанський же був найбільш дисциплінованим в’язнем серед усіх, кого я знав. З цього приводу часто доходило між нами до спалахів. Він сердився, коли я недбало застеляв ліжко, не був вчасно готовий до прогулянки чи креслив обчислення на стіні. Наглядач був для нього все одно що представник революційної держави.
Незважаючи на ті дрібні конфлікти, ми з Рожанським зближалися все дужче. Єдине, що нас розділяло, — це була таємниця, яку я не відкривав слідчому: історія з кресленнями.
Якось Рожанського викликали до слідчого. Через пару годин він повернувся сірий як попіл, руки його тремтіли.
— О Боже, що з вами?
Він не відповів. Упав на ліжко обличчям у подушку. Його тіло конвульсивно здригалося. Мені було його дуже шкода. Я відчув до нього глибоку ніжність. Присів біля нього, обійняв.
— Що з вами, Якове Єфремовичу? Ради Бога, що сталося?
— Не питайте. Я вважав, що вже все позаду, що мої страждання скінчилися, бо вже все попідписував, а тепер вони чіпляються з новою справою. Якась група в Москві назвала моє прізвище і слідство починається спочатку. Я вже зовсім вибився із сил, Олександре Семеновичу. Гляньте на мене. Я вже не людина.
— Але ж, Рожанський, не впадайте в розпач, все ще поміняється.
Він раптом змінив тему розмови:
— Навіщо співається в «Інтернаціоналі»: «Ніхто не дасть нам визволення, ні Бог, ні цар і не герой»!? А наші газети примушують нас щогодинно до уславлення героя.
Це питання видалося мені небезпечним.
— Рожанський, у пісні маються на увазі не герої взагалі, а лише ті, хто вийшов із революційного класу і яких той клас вибрав собі вождями.
Рожанський відповів відсторонено:
— Бачу, що й ви говорите так, як і всі інші. Добре вас тут вишколили. Знаєте, що треба говорити.
Мені стало трохи соромно за свою тактовну обережність. У цю мить зникли рештки недовіри до мого товариша. Дейніна на той час не було в камері. Його було викликано до слідчого, і я відважився:
— Рожанський, я досі приховував від вас одну справу, яка мене дуже пригнічує. Я, дійсно, невинуватий, але є підстави для мого звинувачення.
Я розповів йому історію креслень. Він підвівся і слухав мене з величезною увагою. Коли я вже мав розповісти про те, що, ймовірно, забув креслення у Відні в помешканні моїх родичів його очі тріумфуюче зблиснули. Слова застрягли мені в горлі. Тієї миті на мене зійшло просвітлення: ЦЯ ЛЮДИНА — ЗАПРОДАНЕЦЬ. Я продовжував щось говорити без зв’язку з попереднім. Мене немов розбив параліч. Говорячи, я з тривогою думав: «Що буде, коли він мене зрадить?! Як мені зректися сказаного, чи хоч пояснити?» — Скільки було тих креслень, Олександре Семеновичу? — запитав Рожанський.
Блискавично майнула думка дати йому невірну відповідь.
— Було їх 150 аркушів.
Насправді ж їх було лише 85. Ця дрібниця допомогла мені пізніше викрити Рожанського.
Починаючи від цієї хвилини я намагався гарячково реєструвати в мозку кожну дрібницю, аби віднайти підтвердження своєї підозри.
Я запитав Рожанського:
— Порадьте мені, Якове Єфремовичу, чи маю розповісти всю цю історію слідчому? Насправді, то є дурниця й мене немає в чому звинувачувати.
— Ваш обов’язок — повідомити про все слідчому. Але не сьогодні, подумайте ще день, як краще це йому подати.
Його відповідь була для мене доказом. Я подумав, що він хоче утримати здобич і першим поінформувати слідчого, аби собі приписати заслугу мого викриття. Я підвівся й почав ходити, аби погамувати свої почуття. О 6 годині принесли вечерю. Я напружено спостерігав обох: наглядача й Рожанського. Мені здалося, що Рожанський зробив якийсь знак наглядачеві, але, можливо, то був лише наслідок мого нервового збудження. Однак, того самого вечора Рожанського було викликано ще раз. То вже не могло бути випадковістю. Я не спав цілу ніч.