Ця камера для чекання у внутрішній в’язниці ДПУ звалася «брехайлівкою», що в перекладі англійською мовою приблизно означає щось на зразок «інформаційного клубу», оскільки в’язні з усіх камер Холодної Гори мали можливість тут зустрічатися. «Брехайлівка» була найважливішим проломом у стіні тюремної ізоляції. Саме «брехайлівка» пов’язувала між собою ізольовані групи в сотнях різних камер і перетворювала їх в однорідний тюремний колектив. Тих, хто поверталися з «брехайлівки», негайно оточувала вся камера й жадібно висмоктувала новини.
Я провів у підвалі ніч і половину наступного дня перед тим, як мене було забрано до Рєзнікова, котрий зустрів мене стоячи.
— Щойно отримали про вас інформацію з Луганська, — урочисто проголосив він, — від якої кров холоне в жилах. Ви зовсім не той, за кого себе видаєте. Ви зовсім не дрібний злочинець, за якого намагаєтеся себе видати. Ви один з керівників контрреволюції. Ось, читайте!
Я прочитав папір, що він менi його подав, потiм запитав голосно:
— Громадянине слідчий, скажіть відверто, ви серйозно вірите в це, чи розігруєте мене?
— Звинувачуваний, — мовив Рєзніков майже побожно, — я застерігаю вас проти продовження вашої старої гри. Це дуже серйозно. Досі ми не знали ваших зв’язків і не розуміли, хто ви такий. Але завдяки зізнанням Влаха та його спільників, ми тепер виявили всю мережу створеної вами в Україні контрреволюційної організації. Усі ваші спільники вже перебувають під арештом. Влах — у Луганській в’язниці, Ступін — у Київській, Лессінг та Йоффе — тут, решта в Дніпропетровську та Харкові. Усі вони зізналися й усі звинувачують вас. Ми маємо двадцять свідків, які звинувачують вас у тероризмі, шпигунстві та диверсійній діяльності. Досі ми мали лише підозри та здогади, тепер же ми тримаємо у руках усі нитки організації. Дрібниці, яких ми ще не знаємо, ви зараз розповісте нам самі.
— Громадянине Рєзніков, якщо так триватиме й далі, то я просто збожеволію. Все це не що інше, як суцільна фантазiя.
…Влах був робітником з Відня, якого я вперше зустрів у Харкові 1931 року, коли він був керівником німецького клубу, де я часто виступав з лекціями. У перший період мого перебування в Радянському Союзі він дуже допомагав мені своїм знанням російської мови й російських умов життя. Це був славний хлопець, глибоко відданий справі побудови комунізму. Дбав про клуб як добрий господар дбає про свою родину. Протягом багатьох років він робив це безкоштовно. Працюючи ливарником на паровозобудівному заводі, він увесь свій вільний час віддавав клубові. Але, незважаючи на відданість роботі та безкорисливість, він часто ставав об’єктом злостивих інтриг. Я завжди його підтримував. Улітку 1933 року партія послала Влаха до Кузбасу, де він працював близько року, а потім повернувся до Харкова. В 1935 році подався до Луганська. Відтоді я втратив його з свого поля зору.
Заарештовано його було на початку 1937-го і він, бідолаха, не забув мене, бо писав:
«…Вайсберг очолював нашу організацію. У 1934 році він виголосив промову про поточний момент, у якій закликав нас працювати у трьох напрямках, щоб прискорити падіння радянської влади. Наближалась війна, і з її початком ми мали висадити в повітря ряд важливих об’єктів у Харкові. На той же час треба було влаштувати на роботу в харківських заводах надійних людей із числа іноземних робітників, на яких наша організація могла покластися. Він також наполягав на важливості шпигунської діяльності. Наше головне завдання, наголосив він, — знищення керівників партії та уряду. Треба знищити Сталіна й Ворошилова.
Вайсберг вибрав з нашого кола гідних довіри товаришів і звелів їм готуватися до того терористичного акту».
«…Після виступу товариша Маддалени ми ще раз зібралися в помешканні товариша Вайсберга. Маддалена детально розповів про процес Дімітрова. Того самого вечора Вайсберг повідомив змовників про те, що настав час діяти. Він обрав двох гідних довіри товаришів і звелів їх озброїти. Вайсберг мав добрі контакти з Червоною армією і міг отримати потрібну зброю. Товариші мали податися на Кавказ до місцевості, яку він мав потім вказати. Сталін та Ворошилов проводять там відпустки. Вайсберг сказав, що ці два товариші повинні вбити їх так, щоб смерть мала вигляд нещасного випадку під час полювання…» Я просто неспроможний був сприймати цю нісенітницю серйозно. Все це не мало аніякісінького стосунку до правди, і я не думав, що воно може являти якусь небезпеку для мене. Мені здавалося, що з цієї брехні неважко виплутатись.