І цю людину певного дня змістили з керівництва, перевели на підлегле становище в Поволжя і там заарештували. Мабуть, бракувало відваги для того, щоб узяти його серед відданих йому офіцерів та солдатів. Арешт маршала міг переповнити чашу терпіння. Незважаючи на всемогутність ДПУ та несамовитий переляк перед ним, локальний опір в центрі армії міг викликати повстання проти деспотії.
Сталін був обережним. Ізольований десь в далекому Поволжі Тухачевський був безпечним, коли гебісти прийшли по нього. Разом із маршалом пішли на смерть його найближчі помічники: Корк, який був комендантом Москви, а потім начальником Військової академії; Гамарник, начальник Головного політичного управління Червоної армії; Якір, начальник Київського військового округу; Уборевич, начальник Білоруського військового округу; Ейдеман, керівник протиповітряної оборони; Примаков; Фельдман; Путна. То були найкращі люди в армії та країні. Якір, будучи ще 17-літнім студентом, відзначився в громадянській війні як в армії, так і в партизанах. В Україні любили чорнявого, молодецького головнокомандуючого. І його треба було під будь-яким приводом віддалити від вірних йому людей, аби без ризику заарештувати під час подорожі до Ленінграда.
Тухачевський та генерали — на відміну від лідерів опозиції — не були поставлені перед відкритим судом. Таємний військовий трибунал під головуванням Ворошилова оголосив їх німецькими та японськими шпигунами, які видали неприятелям стратегічні плани. Тухачевський і Корк конспірували з німецьким рейхсфером, аби ліквідувати радянський лад. Серед членів трибуналу, які прирекли Тухачевського на смерть, були заарештовані й страчені військові як шпигуни.
У своїй ізоляції я не міг довідатись про те, як армія зреагувала на усунення своїх керівників, але помітив реакцію слідчих. Декількома днями пізніше Рєзніков викликав мене на допит. Був він зовсім розгублений і його полишив звичайний спокій. У ці дні працівники ДПУ навіть поміж собою розмовляли півголосом. Чи не добрався страх уже й до них?
Декількома днями пізніше мене допитував Шалит. Він почав:
— Тепер ми знаємо все: ваша організація не троцькістська й не бухарінська, як ми спочатку гадали. Вона ще небезпечніша. Ви маєте тепер нам докладно розповісти, хто вас втягнув у цю справу й було б непогано, якби ви дали нам імена одного або двох вищих офіцерів німецького рейхсферу.
Я тоді ще не знав, що Тухачевського звинувачували в таємних зносинах із рейхсфером. Ніхто з нас цього не знав аж до осені 1937 року. Тепер я зрозумів амбіційні плани Шалита. Безпосередньо після арешту Тухачевського він задумав розкрити напіввійськову таємну організацію на чолі з офіцерами німецького рейхсферу. Це могло, дійсно, зробити йому честь та належне визнання. Але Шалит був занадто дрібним пішаком, а його безпосередній начальник Рєзніков відмовився, — що було дуже мудро, — мати будь-що з цією справою.
В усякому разі, Рєзніков мав свої особисті плани: я повинен був бути одним із основних свідків на процесі Бухаріна. На цю роль я дуже підходив. Організувати іноземного свідка проти Бухаріна було б для нього тріумфом. Але вони ніколи цього не визнавали. Усі радянські лідери — шеф ДПУ, Генеральний прокурор та керівник військового трибуналу зважали на громадську думку. Сталін, Єжов і Вишинський стежили за іноземною пресою й дуже добре знали скепсис щодо так званих «зізнань». Генеральний прокурор і ДПУ робили все можливе і неможливе для того, щоб їхні звинувачення здавалися якомога правдоподібнішими.
Коли німецький інженер на ймення Сюклінг з’явився серед звинувачуваних на кемеровському трибуналі, який передував і, власне, підготував процес П’ятакова, — це справило враження сенсації. Кожен за кордоном і в Радянському Союзі гадав про те, як це вдалося зробити. Люди в Радянському Союзі вже не дивувалися, коли «свої» зізнавалися в злочинах, яких вони не чинили. «Свої» були абсолютно беззахисними проти гепеушної машини, і їхні дружини, діти та близькі родичі ставали заручниками. Якщо звинувачувані під час суду спробують звернути з наміченого слідством шляху і розкрити завісу брехні, вони всі та їхні рідні можуть чекати смерті. З іноземцями була інша справа. Іноземець може покликати на допомогу своє посольство. Якщо до нього застосують радянські методи добування зізнань, і це викриється під час суду, може вибухнути великий міжнародний скандал. Отже, чого ж він усе-таки зізнався? Щось таки за цим було.