Простодушний капітан хотів ще щось заперечити, та Рєзніков, який мав якесь уявлення про те, що робиться за межами Союзу, перервав його:
— Це питання специфіки умов, що існують в капіталістичній Німеччині, товаришу капітане.
Капітан милостиво дозволив витягти себе з плутанини свого світогляду. Завдяки своєму невігластву, Торнуєв переносив умови, що існували в Радянському Союзі, на інші країни. До 1927 року існувала відкрита боротьба в Російській комуністичній партії. Згодом Троцького та його прибічників було вигнано, а опозицію оголошено поза законом. Саме в цей час ДПУ почало втручатися в партійну боротьбу. Оратори на партійних з’їздах та конференціях ще зверталися до часів, коли опозицію було загнано в підпілля, і саме з цих причин Торнуєв міркував так: спочатку опозиція, потім контрреволюційна організація. Це був природний шлях його мислення і він вважав, що німецька права опозиція розвивалася таким же шляхом. От йому й захотілося дізнатися, коли саме відкрита опозиція перетворилась у нелегальну контрреволюційну організацію.
Я продовжив свою лекцію. Не без задоволення я пояснив різницю між офіційною партією та опозицією. Зробив я це в такий спосіб, щоб мої зізнання мали вигляд апологетики політики німецької правої опозиції. Я описав з’їзд правого крила опозиції, що відбувся в центральній Німеччині 1929 року й гепеушники, а особливо Торнуєв, слухали мене з роззявленими ротами.
У такій манері, не впадаючи в суперечності з фактами, я продовжував близько двох годин. Це був простий опис боротьби ідей в німецькому робітничому рухові. І ні слова про контрреволюцію.
Обидві групи — партія та опозиція — хотіли революціі, диспути точилися лише навколо шляхів до неї. Обидві групи захищали Радянський Союз і підтримували будівництво соціалізму. Але, звичайно, опозиція щодо керівництва офіційної партії та Комінтерну, тобто щодо політики Сталіна, — то була вже неприкрита контрреволюція для Торнуєва та його команди. В цей час уже з моєї голови вивітрилися рештки туману, навіяного спілкуваням з Рожанським.
Я почав міркувати згідно зі здоровим глуздом та законами логіки, а не за правилам діалектики ДПУ. Протягом першої частини моїх «зізнань» мій мозок працював відмінно, моя голова була напрочуд ясною. Прийшло друге дихання й зникла втома. Мене тішило, що в такому місці, в серці в’язниці ДПУ, я мав можливість солідаризуватися з ідеями правого крила німецької опозиції, якій я завжди симпатизував. Торнуєв сам вів протокол. Приблизно через дві години він спинив мене:
— Я думаю, що час нам чим-небудь закусити, Олександре Семеновичу. А потім ми перейдемо до другої частини ваших зізнань, а саме до вашої особистої участі в усьому цьому.
Він дав вказівку приготувати для всіх нас те, що мені видалося воістину розкішною вечерею. Поки ми їли, Шалит уважно слідкував за тим, щоб моя склянка не була порожньою. А тим часом я вирішив, хто ж таки мене «завербував».
…Віллі Стейн був цікавою особистістю. Він був лідером правого крила опозиції в Австрії і моїм другом. Опріч того, я ще придумав Гришу, якому на час мого вербування мало бути близько чотирнадцяти років. Навіть ДПУ важко буде повірити в те, що він зміг завербувати тридцятирічного чоловіка в контрреволюційну організацію. Пізніше, коли прийде час відмовитися від своїх «зізнань», я використаю цей пункт для того, щоб довести невірогідність своїх свідчень.
Коли скінчили вечеряти, я продовжив свої «зізнання».
— Коли ви приєднались до опозиції?
— Гадаю, що влітку 1929-го.
— Що привело вас на шлях боротьби з партією?
— Моя невіра в сили революційного пролетаріату та в успіх будівництва соціалізму в Радянському Союзі.
Звичайному читачеві, незнайомому з жаргоном комуністичної партії, і на думку не спаде, наскiльки моя відповідь була актуальною. Адже починаючи з 1936 року й пізніше, вся офіційна комуністична преса завжди проголошувала, що це головні аргументи опозиційних сил. Після процесу П’ятакова з’явився новий мотив — бажання реставрувати капіталізм. Я не міг зрозуміти, навіщо людям, які ризикували своїм життям у боротьбі проти капіталізму, тепер забажалося його реставрувати. Гадаю, що це було таємницею і для ДПУ. Однак, гепеушників мало турбувала логічна послідовність: вони мали за порядок усе, що узгоджується з офіційною доктриною партії, якою б ідіотською вона не була.