— Вайсберг, усі ці ваші штучки вам не допоможуть. Якщо зараз не зізнаєтесь, постанете перед «трійкою» і будете не пізніше 15 листопада розстріляні. То є останній термін.
— Це дуже сумно. Якщо і згину, то без вини.
— Вайсберг, мені шкода вас. Ви ж мудра людина, фахівець, професор. Можете ще стати дуже корисним для країни.
— Я не зробив нічого такого, що принесло б країні шкоду. Навпаки, завжди старався бути їй корисним. Якщо вас це турбує, то не треба було відривати мене від роботи.
Досвід останніх двох місяців посилив мій опір. Я вже не мав жодних ілюзій щодо державного апарату. Для мене вже стало ясним, що соціалізм переможе лише після повалення цього апарату. Боротьба, яку я провадив проти натиску слідства, стала для мене боротьбою політичною. Вже не йшлося лише про моє особисте життя та свободу. Йшлося про більше. Я мав підсвідоме відчуття, що від моєї поведінки тут залежатиме моє почуття самоповаги в майбутньому.
Вайсбанд змінив тон. Дивна річ, але його реакція не була гострою.
— Вайсберг, я не маю бажання дискутувати з вами. Я вже не веду ваше слідство і викликав вас сьогодні з іншого приводу. Ваша дружина хоче з вами розлучитися.
Мені потемніло в очах. За цей час я зовсім забув про Єву. Останній раз зі мною розмовляв про неї Рєзніков. Якось він показав мені копію вироку ленінградського суду й сказав: «Ваша дружина отримала за шпигунство вісім років і пішла до табору в районі Архангельска. Якщо зізнаєтеся, можете потрапити до того самого табору». Я вже не вірив жодному його слову й зухвало відповів: «То було б посиленням покарання. Ми на волі не терпіли одне одного».
Чи Вайсбанд хотів пограти мені на нервах? Ні, цього разу все було серйозно.
Він витяг якогось папірця і простягнув його мені. То був лист з адвокатської канцелярії мого брата у Відні. Я пожадливо перечитав бланк: адвокат Якуб Вайсберг, Відень 1, Віпплінгер штрассе 23.
Я зауважив, що мій брат за цей час змінив канцелярію. Потім я прочитав: «Довіряю панові адвокату доктору Якубові Вайсбергу вести справи, необхідні для розлучення з моїм чоловіком».
Вайсбанд заговорив знову. Я бачив його, немов у тумані.
— Якщо згодні на розлучення, підпишіться під цим папером.
Я звернувся до нього:
— Хто доставив вам цього листа?
— Мати вашої дружини. Вона приїжджала до Харкова. Тут також є лист від неї, де вона просить повноважень у якійсь іншій справі.
Виявилось, що за день до свого арешту я віддав одяг до чистки, а пральня відмовляється повернути його моїм близьким без мого доручення.
— Чи означає це, що моя дружина на свободі й перебуває за кордоном, громадянине слідчий?
— Так. Чи згодні ви на розлучення?
Ми вже давно розлучені. Моя дружина мешкала недалеко від Москви, а я в Харкові. Лише за браком часу ми не оформили розлучення.
— Гаразд. Якщо ви підпишете цього документа, то всі формальності стосовно розлучення будуть виконані.
Він поклав переді мною написаний текст. Я ще роз прочитав текст бланку з прізвищем мого брата й завагався.
— Громажянине слідчий, чи можу я тут дещо дописати?
— Ні.
— Громадянине слідчий, зрозумійте мене. Ми дійсно розлучилися, але залишилися близькими людьми. Я хочу лише побажати дружині щастя з нагоди звільнення й початку нового життя. Хочу її попросити, аби швидше знову вийшла заміж. Вона втратила багато часу, громадянине слідчий. Їй уже тридцять років і вона ще не має дитини, хоча завжди цього хотіла.
— Чи не болить вам, що ваша дружина вийде за іншого чоловіка?
— Ні, громадянине слідчий. Вона, певно, вийде заміж за друга моєї молодості. Він її дуже кохає й чекав на неї увесь цей час. Ми розлучилися при взаємному порозумінні. Ми й зараз любимо один одного, але вирішили розлучитися.
Я втратив над собою контроль і розказав йому ще деякі речі, які слідчому можна було і не знати.
Вайсбанд підвівся.
— Я дуже хотів би вам допомогти, але не маю змоги цього зробити. Ви можете лише підписати або не підписати.
Я підписав.
— Громадянине слідчий, чи можу я вас попросити про дрібницю? Не залишайте мене до наступного ранку в «брехайлівці».
Відішліть мене назад.
— Гаразд.
Вайсбанд дотримав слова. Вже через кілька хвилин мене забрав солдат. Була то незвикла пора дня. Мене одного повезли машиною до Холодної Гори.