Чи пообіцяв він моє звільнення?
У збудженні я бігав по камері з кутка в куток. Наближення звільнення ще не вкладалося в моїй голові. Підсвідомо я був переконаний, що буду перебувати тут до закінчення «великої чистки». День звільнення колись мав прийти, але не зараз.
Через три дні з допитів повернувся Македон, — блідий і напівживий. Мовчав. Було відразу видно: доконали. Розколовся, але заперечував, що допит мав якесь важливе для нього значення. Був задумливий і не хотів переді мною розкриватися. А ще недавно лаяв мене, коли я розповів йому про своє тимчасове зізнання влітку. Він, Македон, мовляв, ніколи не розколеться. Швидше дасть порізати себе на шматки. Тепер же бачив: Македон розколовся. Але він заперечував. Значно пізніше я довідався від одного в’язня, який належав до його групи, що я мав слушність.
Гевонді повернувся з шпиталю, був у доброму гуморі й розповідав нам байки та анекдоти. Він знову став громовідводом, який знімав напругу між мною та Македоном. Через кілька днів з’явився новоприбулець з «брехайлівки». Українець. Він багато розповідав про арешти серед національних меншин. У місті ліквідовано всі клуби — поляків, латишів, вірмен та інших. Він нарахував близько п’ятнадцяти народностей, що підлягали переслідуванню. Усіх чоловіків з цих груп заарештовано. Арештовано також кожного, хто мав німецьке чи вірменське прізвище. Серед них було багато росіян з німецькими прізвищами, які, можливо, були шостим поколінням після німецьких предків. Зараз вони були справжніми росіянами, що ані слова не розуміли німецькою.
Я запитав його:
— Що ж, у такому разі, зробили з Німецькою республікою Поволжя? Або з Вірменською радянською республікою? Не можуть же вони заарештувати весь народ?
— Звичайно, ні. Але вони арештовують в Німецькій республіці Поволжя значно більше людей, ніж у середньому по Росії. Складається враження, що вони хочуть ліквідувати національні меншини в російських та українських містах.
— Чи багато з них ви зустрічали в «брехайлівці»?
— «Брехайлівка» ними переповнена.
— Як це? Вже протягом місяця до нас в камеру не з’являвся ніхто новий.
— Цих людей тримають аж до закінчення слідства у внутрішніх в’язницях. Потім присилають їх сюди, або до четвертого корпусу, або до загальних камер другого корпусу.
Холодна Гора складалася з великої кількості ізольованих будинків. Наш блок являв собою корпус № 2.
— У чому ж звинувачують тих людей?
— Та все це ж саме: шпигунство та агітація за відокремлення їхньої вітчизни від Союзу Радянських Соціалістичних Республік та приєднання до капіталістичної батьківщини.
— Та це ж дурниця. Як можуть німці Поволжя приєднатися до Берліна?
— Я теж цього не розумію. Мені не приходилося зустрічати німців Поволжя. Зате доводилося зустрічати багато німців з Дніпропетровської області. Вони розповідали дивні речі. ДПУ вичікувало закінчення жнив. Потім щонеділі забирали приблизно чверть чоловіків. Упродовж місяця колонія була, фактично, ліквідована. Жінок вислано до Сибіру на «вільне поселення», дітей забрано до Північного Кавказу, де їм дали російські прізвища, щоб родичі ніколи не могли їх віднайти, і навчають російською. Діти забувають про своє походження.
Я вжахнувся й не міг у це повірити. Сталін був першим Народним комісаром у справах національностей. Написав велику книжку з національних питань. Російська революція проголосила у своїх гаслах волю малим народам і культурну автономію меншинам.
Сталін сам здійснював під час революції та громадянської війни цю ленінську національну політику. Кожен народ, що живе на своїх теренах, отримав власну автономну республіку. Національні групи, розпорошені на територіях великих народів, отримали газети, клуби й театри своєю материнською мовою. Одвічна ворожнеча народів старої Росії припинилася. Ніхто вже не почувався пригніченим і утворився братній союз різномовних народів. Здійснення соціальних прагнень революції було справою майбутнього. Воно залежало від розвитку продуктивних сил держави. Але національна проблема була закрита остаточно. А зараз, через двадцять років після революції, Сталін знов її відкриває. Це важко було зрозуміти.
Через рік я перебував у загальній камері, що вміщувала 260 представників 22 різних народів. Я міг тоді переконатися, що українець казав правду. Національні меншини в головних містах народів Союзу підлягали повній ліквідації. Винищенню також часто підлягали й корінні народи, що мали власні терени осілості. Фантазія чекістів не знала меж. Ті, хто повертався з Півночі, розповідали зовсім неймовірні історії. Десь у північній Росії поблизу Уралу жив собі маленький народ, етнічно споріднений з фінами. Я забув його назву.