Зрештою, він був не далекий від істини.
Я намагався передавати йому цигарки, але вони до нього не доходили, як я довідався про це при зустрічі з ним у 1948 році.
У травні 1938 року взяли, нарешті, й Лейпунського. Пізніше мені вдалося довідатися про всі подробиці арешту. Його було забрано, коли він повернувся після довгої подорожі, здається, по Криму.
Загорілий, бадьорий і помолоділий, він тішив камеру своєю веселістю та спокоєм. Мав при собі велику торбину з сухарями. Людям, які прийшли його забирати, він сказав:
— Я вас вже давно чекаю. Щось ви забарилися.
Незважаючи на свою скромність, він скоро став головним у камері. Як і на волі, він приваблював до себе серця людей. Вся камера, затамувавши подих, слухала його щоденні двогодинні лекції з фізики.
Того ж травня я підвів підсумки діяльності ДПУ в Українському фізико-технічному інституті. Я зробив це, коли знов почалися розмови про теорію робочої сили.
Послухайте. Наш інститут — один із найвизначніших у Європі.
Немає іншого інституту, який мав би стільки різних лабораторій і був би так добре обладнаний, як наш. Уряд не шкодував коштів.
Провідні вчені частково отримали освіту за кордоном. Їх постійно посилали за державний кошт до видатних фізиків світу на практику.
В інституті 8 відділів, на чолі їх стояли 8 наукових керівників. Який це має вигляд зараз?
Відділ
Керівник
Лабораторія кристалів
Обреїмов
арештований
Перша кріогенна лабораторія
Шубников
арештований
Друга кріогенна лабораторія
Руеман
усунутий
Ядерна лабораторія
Лейпунський
арештований
Рентгенівський відділ
Горський
арештований
Відділ теоретичної фізики
Ландау
арештований
Дослідна станція глибокого охолодження
Вайсберг
арештований
Лабораторія ультракоротких хвиль
Слуцкін
ще працює
Серед заарештованих знаходяться: професор Обреїмов, засновник і перший директор інституту; професор Лейпунський, член Академії наук і директор інституту; професор Лев Давидович Ландау, найвидатніший у країні теоретик і один з найталановитіших фізиків світу. Ландау перед арештом через переслідування НКВС був змушений покинути інститут і поїхати в Москву до професора Капиці. Я побудував дослідну станцію глибокого охолодження до низьких температур. Перед її введенням у дію був заарештований.
Моїм наступником став Комаров, який також був заарештований.
Хто ж буде працювати?
Македон:
— Знайдуться інші.
— Інші не знайдуться. В Ленінградських інститутах діється те ж саме, що й у нас. Навчання інженера потребує п’ять років. Уряд доклав чимало зусиль, щоб знайти інженерів, придатних на посаду керівників на новозбудованих заводах. Для підготовки ж доброго фізика треба від десяти до п’ятнадцяти років. Маєш, Македоне, врешті зрозуміти, що в науковій роботі йдеться про видатні досягнення, про рекорди, про нові ідеї. Можна викинути 90% того, що робиться в наших лабораторіях, і наука від того нічого не втратить. Але без тих 90% рутинної роботи не буде 10% творчих досягнень. Безперечно, робота в інституті буде продовжуватись, але нічого нового там уже ніхто не зробить. На той час інститут ще не мав великих відкриттів.
Був він, власне, в стадії свого організаційного становлення й стояв на порозі великих досягнень. Але все це вже в минулому.
Мене підтримав Зборовський:
— А що ти скажеш, Македоне, про арешт Туполєва, нашого найкращого авіаконструктора? Арештували Гвахарію. Хто тепер буде дбати про розвиток металургії?
…Справа Гвахарії заслуговує на нашу увагу. Я знав його особисто досить побіжно, але його діяльність знав дуже добре завдяки розмовам із його заступником Рудольфом Андерсом — людиною, котра мене завербувала.
Гвахарія був грузином, племінником Орджонікідзе, Народного комісара важкої промисловості.
Металургійні заводи в Макіївці були збудовані ще до революції й були найважливішими російськими металургійними підприємствами. Протягом другої п’ятиричкі в Макіївку було вкладено інвестицій загальною сумою на 800 мільйонів карбованців (у перерахунку на доллари це складало 200 мільйонів). Макіївський металургійний комбінат мав стати другим за розмірами як у Радянському Союзі, так і в Європі. Орджонікідзе призначив його директором свого племінника, сина сестри — Гвахарію. У 1934 році ми почали обговорювати проблему використання в металургії стисненого повітря, збагаченого киснем. В цій справі я поїхав на Донбас, де відвідав у Макіївці Андерса, який і познайомив мене з Гвахарією.