— Ви анархіст?
— Так, громадянине слідчий.
Слідчий замислився. Дуже рідко траплялося, щоб підслідний без жодної спроби вчинити опір та ще й на першому допиті визнавав свою провину.
— То добре, що відразу зізналися. Це буде враховано при винесенні вироку. Хто вас завербував?
— Князь Петро Кропоткін, громадянине слідчий.
— Тільки без дурних жартів. Справа серйозна. Хто вас завербував? Хто втягнув до організації?
— Я чистий анархіст, громадянине слідчий.
— То я вже чув. Тепер маєш видати організацію. Розумієш?
Контрреволюційну організацію.
— Громадянине слідчий, здається мені, що ви дуже недавно на своєму місці, бо інакше ви мусили б знати, що чисті анархісти є анархістами-індивідуалістами. Ми не маємо ніякої організації. То витікає з нашої програми. Люди, які поділяють наші ідеї, створюють лише спільноту переконань. Ніхто з нас не підлягає нічиїм наказам.
— Пашел к ебаной матери з твоєю спільнотою переконань. Якщо не видаси організацію, накажу переламати тобі, контрреволюційній собаці, кістки.
Айзенберг підвівся й мовив поволі й урочисто:
— Ви образили мене, громадянине слідчий. Я більше не буду відповідати на ваші питання.
Слідчий мало не сказився й ударив ув’язненого в обличчя. Звелів йому стати з піднятими руками обличчям до стіни. Айзенберг слухався, але не відповідав ані слова.
Тоді слідчий змінив тактику:
— Айзенберг, маєш намір саботувати слідство? То антирадянська демонстрація. Вона може погано для тебе скінчитись.
Ні гу-гу.
— Айзенберг, ти хочеш, щоб я покликав помічників? Вони так тебе розмалюють, що рідна мати не пізнає. Відповідай.
Айзенберг обернувся:
— Громадянине слідчий, можете мене бити. То ваша професія.
Ви поліцейський, а я в’язень. Я сім років провів на царській каторзі.
Там мене також били, але не ображали. Я, як і ви, є людиною й також маю душу. Ви не маєте права ображати мою гідність.
Шість годин Айзенберг простояв обличчям до стіни. Потім обернувся:
— Громадянине слідчий, я втомився й з вашого дозволу сяду.
Не очікуючи на відповідь, він сів на підлогу. Слідчий накинувсь на нього:
— Хочеш чинити опір, суко? Опір проти радянської влади?
Якщо негайно не встанеш, зробимо з тебе котлету.
Айзенберг не поворухнувся. Слідчий гукнув двох людей. Айзенберг не боронився. Вони били його годину, але це не справило на нього нінайменшого враження. Товариші з «брехайлівки» розповідали дивовижні речі: вони стверджували, що Айзенбергові вдалося цілковито пригамувати свою чутливість. Через дві години чекісти помітили, що очі в’язня стали нерухомими. Нам про все це пізніше розповів арештований секретар НКВС, який при тому був присутній. Гукнули лікаря. Він послухав Айзенбергові серце й засвідчив, що той при здоров’ю й при силі. Але весь вигляд ув’язненого не був нормальним. Здавалося, що він дійсно нічого не відчуває. Тоді припинили його бити й організували «конвеєр».
Той схудлий єврейський кравчук і анархіст побив усі рекорди НКВС. Він без перерви витримав «конвеєр» протягом 31 дня й 31 ночі. До сьогоднішнього дня я не можу зрозуміти, як це було фізично можливим, але з того часу став менш скептично ставитися до всяких історій про індійських йогів.
«Брехайлівка», а за її посередництвом і вся Холодна Гора, заманувавши подих, слідкували за двобоєм однієї людини з усемогутньою машиною НКВС. Двічі на добу «конвеєр» переривався на 20 хвилин і Айзенберга відсилали вниз.
У камері він швидко роздягався й падав на підлогу, в той час як два його товариші обтирали його мокрими рушниками й робили масаж. У його уста встромляли запалену цигарку. Потім він їв і ще встигав десять хвилин поспати до того, як його забирали. Слідчий був у розпачі:
— Все-таки зізнаєшся, що був контрреволюційним анархістом.
Чи варто через цю організацію так упиратися? Адже згинеш тут. Тоді просто розкажи, хто поділяв твої погляди.
— Я був і є анархістом, але ніколи не був контрреволюціонером і все життя боровся за революцію. Але я ворог держави — будь-якої держави. В тому числі й вашої. Держава та її апарат утиску є початком усякого зла. Держава всім нам затикає рота. Коли зникне держава, люди вперше у своїй історії зможуть вільно дихнути.