— Гаразд. Але чому ваша організація не доручила замаху здоровій людині? Ви ж, мабуть, не можете стріляти лівою рукою?
Богуцький зухвало відповів:
— Можу вам детально пояснити, чому наша організація не могла знайти іншого терориста: організація не могла його знайти бо ніколи не існувала. А навіщо слідчий, витвором якого була ця організація, доручив той замах мені, я не маю уявлення. Запитайте його про це самі.
— Я вас не розумію. Як це не існувала? Це ваш підпис?
Прокурор підказав йому підписаний протокол.
— Ви підписали б ще й не те, товаришу прокуроре, якби з вами робили те, що витворяли зі мною.
Прокурор припинив розмову. Він дав Богуцькому папір, звелів описати всю цю історію й відіслав до камери.
Богуцький один-єдиний гнівними словами батожив криваву комедію, в якій ми були акторами. Він порушив те, на що неписаним законом було накладено для в’язнів табу, тобто таємницю великих процесів. Під час прогулянок він часто підходив до мене й шепотів:
— Кривава сталінська диктатура. Помінялися лише помічники ката, обов’язком яких було катування: Ягода, Єжов, Берія. Пригнічення лишилося без зміни.
— Маєш рацію, Богуцький. Але як ти тлумачиш те, що підсудні в великих публічних процесах зізналися в злочинах, котрих вони не здійснювали й навіть не могли здійснити?
— Таких людей, як Муралов, катували впродовж восьми місяців, доки вони не здалися. Боягузи й зрадники типу Радека вигадали свої злочини відразу ж, як тільки їм пообіцяли життя.
— Але ж, Богуцький, як ці люди могли сподіватися на помилування після всього, що вони понапідписували?
— Я сидів разом із Народним комісаром Леплевським, начальником ДПУ України. Він розповів мені все.
— Чи не той це Леплевський, що був заступником Генерального прокурора в Москві?
— Ні. Заступником Вишинського був брат мого Леплевського, але й він був арештований.
Свого часу я мав у Москві справу з прокурором Леплевським стосовно своєї дружини.
Прогулянка скінчилася, а разом із нею й розмова. Ми продовжили її наступного дня. Власне, під час прогулянок не дозволялося розмовляти. Але один із наглядачів був справжнім лібералом з добродушним, широким селянським обличчям. Іноді він і сам зі мною теревенив. Зник наприкінці серпня.
Богуцький повернувся до процесів.
— Леплевський знав, що казав. Усе, що ми тут витерпіли, є дрібницею в порівнянні з тим, що мали витерпіти в Москві ці мученики до того, як капітулювати.
— Але в судовій залі, на публічній розправі вони ж мали можливість викрити все перед цілим світом. Там їх уже не били. Там вони сиділи перед закордонними журналістами та дипломатами.
— У судовій залі їх би не били, але пізніше в підвалах ДПУ їм би попереламували кістки. Згадай Крестинського, який відмовився від своїх зізнань на процесі Бухаріна. І що з того? Виник скандал на весь світ? Ніхто ні гу-гу. Вишинський звелів перервати засідання, аби НКВС мало змогу його за ніч обробити. Можеш собі уявити, що то була за обробка. В усякому разі вона дала ефект. Крестинський потім повернувся до зали й засвідчив, що його відмова була контрреволюційним маневром, аби здескредитувати суд і слідство. Чого тобі ще треба?
Через тиждень нас обох повезли до в’язничного дантиста. Наглядач замкнув нас у малому приміщенні, де ми прочекали понад годину. Там Богуцький мені розповів:
— Знаєш, що розповідав Леплевський? 16-ти звинувачуваним у першому процесі — Зінов’єву, Камєнєву та іншим — Сталін особисто пообіцяв життя, якщо визнають свою провину. Аби вони повірили тій обіцянці, за тиждень перед процесом було змінено закон стосовно тероризму!
Після вбивства Кірова було видано спеціальний закон проти терористів: безумовна смертна кара без права помилування. Перед процесом Зінов’єва було впроваджено статтю закону про помилування. Розпорядження, що було опубліковане в «Правді», слідчі показали всім 16 ув’язненим, аби вони повірили в можливість свого помилування.
— Добре, я можу погодитися, що перших 16 можна було обдурити. Але ж друга група — П’ятаков, Муралов та інші, черга яких надійшла через 6 місяців, — добре знала про це, що перші 16 були розстріляні. Тож як вони могли вірити обіцянкам?
— Я сидів в одній камері з 8 офіцерами й 16 гебістами. Був старостою. Один із чекістів був із Москви. Він розповідав, як це було.