Каменєв і Зінов’єв були скарані на смерть 24 серпня 1936 року. Наступного дня в «Правді» з’явилося повідомлення про виконання вироку. Але насправді ще п’ять днів вони лишалися живими, й тому була причина. Звинувачувані в другому процесі, окрім П’ятакова та Радека, на той час уже були заарештовані. Спочатку їм було показано повідомлення в газеті «Правда» про страту 16 чоловік, а потім їм показали самих цих людей, які буцімто були вже страчені. Всі вони були при доброму здоров’ї й раділи життю. «Розстріляні» розповіли тим, хто мав стати перед судом, що мусили зректися своїх прізвищ, замість яких отримали номери. Потім їх помістили в ізолятор і під загрозою смертної кари заборонили називати кому-небудь свої справжні прізвища. Їм пообіцяти надати можливість користуватися великою бібліотекою, де вони зможуть займатися науковою працею.
Сталін хотів абсолютного підпорядкування країни своїй волі. Вони не мали іншого виходу, як тільки погодитися. Через п’ять днів ці 16 були таємно розстріляні. Вони вмирали, проклинаючи Сталіна.
Але наступна група про це вже нічого не знала. Коли потім було заарештовано П’ятакова та Радека, чекісти без труднощів переконали їх у тому, що вироки були винесені не «насправжки» й не були виконані.
Усе це мене не переконало. Розстріляні були великими фахівцями конспірації, підпілля, героями революції та кривавої громадянської війни. Не раз ішли на смерть та заслання. Адже Сталін послав на смерть цілу ленінську гвардію. Повинні ж були серед них знайтися люди, які б віддали перевагу смерті перед знеславленням.
Я сказав про це Богуцькому. Він відповів з гіркотою:
— Алексе, друже, ти тепер не маєш дружини і в тебе немає дітей.
Ці мученики могли десять разів піти на смерть, але не на тортури.
Після судового засідання вони опинялися в підвалах ДПУ. Кожен розумів, що його чекає в разі відмови від зізнань. Дружини й діти цих людей уже чекали в катівнях ДПУ. Якщо серед звинувачуваних багато хто міг сам піти на муки, то жоден не міг бачити катування своєї дружини. Я публічно зізнався б не лише в змові з Гітлером, але з самим дияволом, коли б вони наклали лапи на мою дружину.
— Гаразд, але як Сталін не побоявся того, що хтось на суді все ж таки викриє брехню?
— Кожен міг говорити тільки від свого імені, а не від імені всіх.
Крестинський міг говорити лише про свою особисту участь у змові, але не про вину Бухаріна чи Ягоди, якщо вони самі визнали свою вину. Всі звинувачені в процесі слідства були повністю ізольовані один від одного. Вони бачилися лише тоді, коли того хотіло ДПУ.
І ще одна деталь: у великих процесах було близько 70 звинувачуваних, а кандидатів на їх місце — кількасот. Усі, хто відмовився від участі у відкритому процесі, були скарані на смерть. Тим паче, один чекіст розповідав мені дещо, чому важко не вірити і що, коли це правда, багато що пояснює.
Він присунувся до мене ближче.
— Він розповідав про пробні процеси. Зала заповнювалася агентами ДПУ. Частина з них була замаскована під закордонних кореспондентів. У тих процесах було перевірено, чи можна довіряти звинувачуваним у наступному правдивому процесі. Проба тривала недовго. Після відкриття засідання звинувачених запитали, чи вони визнають свою вину. Хто змінив свою позицію, того спочатку катували, а потім розстріляли. Але особисто я не вірю в цю історію. То було зовсім зайве. Хто потрапляє до їхніх рук — і без таких засобів м’якне, як глина в руках гончара.
— Ти говорив із Леплевським про ці пробні процеси?
— Так, але він цього і не підтвердив, і не заперечив.
— Скажи мені, чи не вважаєш ти, що й Тухачевський був невинуватим? Зрозумій мене. Я не вірю, щоби Тухачевський, Путна, Гамарник та інші були німецькими та японськими шпигунами, як писали газети. Але чи не міг Тухачевський разом із генералами вчинити спробу повстання, зважаючи на те, що діється в країні?
— Не мели дурниць, Олександре Семеновичу. Коли він міг це зробити? Він був арештований в 1937 році, але вже за шість місяців перед цим уже був покійником, повністю ізольованим і обкладеним з усіх боків ДПУ. Кожен уникав контактів із ним. Як можна було в такому становищі підготувати повстання?
— Не розумію цього. Він же до травня місяця був заступником Народного комісара й фактичним керівником армії.
— Не знаєш Сталіна. Він бавився своїми офіцерами як кіт мишею і робив це стільки часу, скільки йому було потрібно для того, щоб безпечно задушити. Ще рік перед цим на процесі Зінов’єва виник Путна як контрреволюційний троцькіст. Через п’ять місяців на процесі П’ятакова Радек звинуватив Тухачевського. Чи ти думаєш, що хтось відважився б на це без наказу Єжова? З того моменту Тухачевський уже був фактично ліквідований, і всі це бачили. Він ще півроку керував армією, але кожен офіцер боявся залишитися з ним в кабінеті віч-на-віч.