Справжній Шпигун
Його звали Григорій Григорович Вурста, одягнений був як молодий колгоспний селянин. Ми почали, як звичайно, розпитувати.
— Звідки ти?
— З-за кордону.
Нічого в цьому не було незвичайного. Я також був із-за кордону.
— Як давно ти в Союзі?
— Два дні.
Це вже було щось інше. Це була сенсація. Два дні! Ми вже давно забули, що є така річ як закордон. Богуцький звернувся до нього:
— Два дні тут, і вже у в’язниці? Не розумію, як це тобі вдалося?
— Я хотів вступили на російську службу і для цього перетнув кордон. Шукав поста ДПУ, аби здатися. Але ще не встиг його знайти, як був арештований. Мені не повірили.
— Звідки походиш?
— З Польщі.
— Поляк?
— Ні, росіянин, походжу з Закарпатської Русі. Я громадянин Чехословаччини.
Його вимова являла собою мішанину чеської, польської, російської та української. Мав 27 років. Спочатку справляв враження дуже схвильованого, а потім заспокоївся.
Розповів про своє життя. Відвідував у Празі льотну школу. Там гестапо завербувало його до шпигунської роботи проти Чехословаччини. Пізніше займався розвідкою в Польщі. Але нібито завжди був російським патріотом, а тепер, коли німці проводять антиросійську політику, постановив порвати з німцями. Тому й перетнув кордон, щоб запропонувати росіянам свої послуги.
Ми були глибоко вражені. В нашій камері знаходилась людина, яка була завербована гестапо шпигувати проти Чехословаччини. Між ним і нами утворилася прірва. Він сидів сам на своєму ліжку, ми з ним не розмовляли.
Уночі, коли він заснув, до мене підійшов Богуцький.
— Чи Ти віриш йому, Олександре Семеновичу?
— Не знаю, треба подумати.
— Щось тут не так. Це просто шпиг, спійманий при переході кордону.
— Чому так думаєш?
— Це ж дуже просто. Якщо він дійсно хотів вступити до нас на службу, то міг просто ввійти в контакт з нашими людьми в Празі та Варшаві замість того, щоб переходити вночі кордон.
Через два дні все вияснилося. Вурста повернувся з допиту, де зізнався в усьому. Розповів нам:
— Прибув я з напарником. Нас було послано виконати деякі завдання і ми повинні були повернутися. Ми скористалися польським прикордонним пунктом у Барановичах. Поляки нам допомогли. Після перетину кордону ми проходили повз колгосп, де нас помітили. Хоч ми обидва були вбрані як колгоспники, але все ж таки привернули до себе увагу. Люди повідомили ДПУ. Ми намагалися втекти з дороги, коли побачили машину. Чекісти почали стріляти й поранили мого товариша. Його схопили, а я здався. Мій товариш мене зрадив.
Ми розмовляли з Вурстою кілька годин. Він не розумів ані слова німецькою. Врешті я усвідомив, що він не мав нічого спільного з гестапо, а був польським агентом. Але не хотів у цьому зізнаватися.
Мабуть, мав відповідний наказ, щоб не зрадити своїх керівників.
Ми не могли вирішити, як до нього ставитися. Якщо вірити ДПУ, то в Києві сиділо 12 000 шпигунів. Усі вони визнали шпигунство, але ніхто з нас в це не вірив, і ніхто з тих, хто зізналися, не боялися, що товариши сприймуть їхні вигадані зізнання всерйоз.
Ніхто з них не завдавав собі клопоту переконувати інших у своїй невинуватості. Усі це й так добре знали. В наших в’язницях були лише добропорядні радянські громадяни. Такі не стануть послуговувати ворогам.
А тут сидів справжній шпигун. Агент класового ворога, людина, яка загрожувала нашій державі, нашій спільній справі. Вважати його товаришем по камері чи бойкотувати? Це питання поставив Богуцький. Але бойкот у нашій камері не так то просто було здійснити.
Він був єдиним, кого викликали на допити. А ми були дуже цікавими. До того ж він прибув із-за кордону і знав політичну ситуацію.
А ми вже майже три місяці сиділи без жодних відомостей із газет.
Бойкот скінчився нічим.
Коли його на третій день надвечір було забрано на допит, ми вчинили військову нараду. Була прийнята моя версія. Це поляк, і він є польським агентом. Саме це трохи послабило нашу нехіть до нього.
Якби він був гестапівцем, то це було б набагато гірше. Ми порішили зав’язати з ним холодні, але коректні стосунки.
Вурста був стосовно нас ввічливим. Як співкамерник, поводив себе дуже добре. Був охайним, дисциплінованим і працьовитим. Наступні дні були витрачені на ознайомлення зі становищем у світі.