Скажіть мені, чи ви вірите в це звинувачення?
— Не намагайся мене провокувати, злодію. Чи тримав би я тебе у в’язниці, якби не був переконаний в тому, що ти шпигун, і, до того ж, шпигун найнебезпечніший, із тих, яких ми тут тримаємо. Невинуваті в нас не сидять.
— Громадянине слідчий, у такому разі я не розумію вашого обурення. Що трапилося? Двоє шпигунів просто обмінюються між собою інформацією. Якщо я є таким же шпигуном як і Вурста, то чому ви не апелюєте до його почуття гонору?
Я хотів ще продовжити, але це мені не вдалося. Слідчий підхопився, червоний від гніву, йому забракло слів. Він одразу зрозумів, що його слова, якими він докоряв мені як партійцеві, здемаскували ту криваву комедію. Схопивши мармурове прес-пап’є зі столу, він пошпурив його мені в голову з усієї сили, але воно лише черкнуло по моїй голові. Слідчий пробіг мимо мене, вискочив із кабінету й заволав до конвоїра:
— Забери цього гада! Забери, доки я його не вбив!
Коли я повернувся до камери й розповів про цю розмову Богуцькому, він аж затанцював від захоплення.
— Чудово, — загукав він, — молодець, Олександре Семеновичу. Заткнув його. Ці ошуканці завжди ведуть себе так, немов мають нас за винних. А тут хтось підходить і заганяє їх у глухий кут. Ти заслужив нагороду!
Старий довго не міг втихомиритися. Я також тішився, навіть коли перше піднесення минуло.
Контрреволюція визнана
На початку липня до камери увійшов 68-літній селянин. Прибув він із Тирасполя, столиці Молдавської республіки. Павло Андрійович Гончаров був взірцем невичерпної сили та здоров’я. Був він двометрового зросту, міцний і широкий. То була чудова людина. Мав довгу білу патріаршу бороду, рожеве обличчя без зморшок і розумні очі, які свідчили, що він втішався життям і не збирався від цього відмовлятися навіть у в’язниці. Був дуже добродушним і довірливим.
Гончаров був представником особливої групи контрреволюційної релігії. Павло Андрійович був головою тираспольської секти старовірців.
Релігія ніколи не заборонялася в Радянському Союзі, але уряд і партія вживали різноманітних агітаційних та адміністративних заходів, аби обмежити її вплив. Вірні самі мусили утримувати церкви.
Якщо не вистачало грошей на поточний ремонт церкви, міськрада чи сільрада визнавали цю церковну споруду за аварійну і відбирала її. У такий спосіб одна з харківських церков стала радіостанцією.
У Москві до революції було 1 600 церков. У 1936 році їх зосталося лише кільканадцять. Цього було досить, бо кількість віруючих дуже зменшилася як у містах, так і в селах.
Малі релігійні секти не мали місця для відправлення служби.
Місцева влада заборонила проведення служб у приватних помешканнях і дуже неохоче реєструвала малі релігійні громади. Ті адміністративні заходи фактично загнали релігійні секти в підпілля.
Павло Андрійович розповідав:
— Раніше нам завжди вдавалося знайти таємне приміщення, де б ми могли молитися. Якщо воно було задороге для нас самих, ми ділилися з іншими, передусім, із жидами. Я пам’ятаю випадок, коли три різні релігії послуговувалися синагогою. Євреї хитрі, ви це знаєте. Вони моляться двічі на день, тоді як ми молимося разом лише один раз на тиждень, але вони брали з нас таку саму платню, яку сплачували самі.
Мене завжди цікавило одне питання: чи культ іншої релігії не порушував святість молитовного будинку в очах інших партнерів?
Павло Олександрович на це сказав:
— Це дуже добре, коли ви можете мати своє власне приміщення.
Але після 30 року це стало неможливим. Ми не мали досить грошей на власне приміщення. І чим далі, тим важче ставало це приміщення знайти. Нас пустили євреї. Ми були задоволені, що вони дозволили нам молитися разом із ними.
— За що вас арештували, Павле Андрійовичу?
— Гординя спокусила. Коли була прийнята нова конституція, прийшов до мене мій сусід Оникій Теодорович і сказав: «Павле Андрійовичу, тепер кожен може вільно молитися. Так записано в конституції. Тепер самий раз піти до міськради, зареєструватися і вимагати від неї молитовного будинку». І з того почалося наше нещастя.
Три старійшини секти пішли до сільради й почали вимагати приміщення. Їм сказали, що для реєстрації потрібно 50 підписів.
Ми зібрали ті 50 підписів серед одновірців. Нашу заяву прийняли і пообіцяли дати відповідь через два тижні. Але вже через кілька днів всі 50 були арештовані. Контрреволюційна організація! Керівник: