— Знаю кращі місця для відпочинку.
— Чому їх не обрали, Олександре Семеновичу?
Я мовчав.
— Поставили ми вас свого часу перед вибором і можемо запевнити, що й зараз ще не пізно.
— Не розумію, чого ви від мене хочете.
— Хочемо від вас, аби ви бачили ситуацію такою, яка вона є, та щоб розказали нам усю правду. Повинні зрозуміти, що ви є стороною слабкішою, а ми сильнішою, і зробити з цього факту належні висновки. І чим швидше ви це зробите, тим краще буде для вас.
— Мені нема чого сказати.
— Олександре Семеновичу, ваше становище погіршилося. Ми маємо зараз не лише донесення наших співпрацівників, які за вами стежили, ми маємо також зізнання свідків проти вас. Це зізнання людей, які разом із вами виконували контрреволюційну роботу, які, однак, виявилися розумнішими за вас. Ці люди капітулювали, в усьому зізналися, повідомили про свої злочини і описали ролі, які відігравали в контрреволюційній організації. Можемо познайомити вас з протоколами. Якщо того замало, ми влаштуємо вам очні ставки з людьми, котрі склали проти Вас зізнання. Але чим пізніше ви відмовитесь від свого опору, тим гірше буде для вас.
— Мені нема в чому зізнаватися. Буду чекати на очні ставки.
— Обміркуйте свою справу ще раз, маєте для цього кілька днів часу. Чи є якісь бажання?
— Прошу книжок.
— Дозволяю. Читаєте російською?
— Природно. Хотів би, однак, мати кілька книжок із дому.
— Ваш слідчий дасть вам дозвіл. Очікую від вас, що матимете досить розуму, щоб скористатись даним вам шансом.
Він задзвонив у дзвоник і звелів мене відвести.
Давно я не був таким щасливим. Я зможу читати книжки! Слідчий говорив таким тоном, наче мав перед собою зовсім не ворога, і що він лише виконував прикрий обов’язок. Я відчував певність, що скоро буду звільнений. Звичайно, треба довести слідство до кінця.
Оскільки я не є контрреволюціонером і ніколи не мав з контрреволюціонерами ніяких контактів, мене рано чи пізно випустять. Але в такому разі, навіщо мене взагалі забирали? Сиджу тут уже чотири тижні і ще й досі не чув щонайменшого конкретного звинувачення.
Я не почув навіть натяків на докази. До того навіть не дійшло, бо мусив проясняти якісь неясні моменти зі свого життя. Але то все є цілковито особисте. Навіщо мене заарештували? Уже було досить часу для того, щоб мене про це повідомити.
Наступного дня в кабінеті слідчого я отримав книжки. Принести їх було доручено Олені. Серед тих шести книжок дві я добре пам’ятаю.
Одна з них «Червоне та чорне» Стендаля, друга — російська книжка для дітей та юнацтва про нові винаходи. Та, друга, була написана дуже добре. Взагалі радянські підручники могли б слугувати взірцем для Заходу, принаймні коли йдеться про літературу природничу.
В наступному місяці я перечитав Стендаля щонайменше дванадцять разів. Скоро я вивчив цю книжку майже напам’ять, милувався кожним її словом, перечитував її знов і знов, бо не мав іншого читання.
Упродовж наступних двох тижнів тон слідчого почав загострюватись, але його ставлення до мене продовжувало лишатись цілком ліберальним. Самотність перестала мене пригнічувати, я навчився з нею боротися. Шість книжок, узятих у слідчого, та кілька газет, що я від нього отримав, давали поживу для мислення у вільні години.
З початком квітня мене було переведено до значно меншої камери, що містилася на першому поверсі. Нова камера знаходилася по другий бік коридору. Вона мала лише одне вікно, що виходило на малий внутрішній двір в’язниці. Оскільки вона була поруч з туалетом, у ній було повно мух. Я написав скаргу начальникові в’язниці у зв’язку зі зміною камери і, головним чином, через мух, що дуже вже докучали мені в новій камері. Коли я зараз подумки повертаюсь до того випадку і до всього, що довелося пережити в ув’язненні пізніше, і перш за все на Холодній Горі, той перший період видається мені ідилією. В тій новій камері я мав можливість навіть удень лежати в ліжку. Я роздобув десь шматок дерева й використовував його як різець, котрим, лежачи в ліжку, вишкрябував на стіні формули і робив різні розрахунки Своїм тілом я затуляв від очей наглядача те, що писав. Я бавився вирішенням таких проблем як нескінченість множини простих чисел та іншими теоретичними проблемами. Для переміни занять читав історію Юліана Сорела. Спав дуже багато. Спати вдень не дозволялося, але наглядач мене не будив. Ніколи пізніше у своєму житті я стільки не спав, як у тій малій камері. Сплю я, зрештою, погано і не потребую багато сну. Мені вистачає п’яти годин, але рідко коли доводилось стільки спати, тому що я добре сплю лише за дуже сприятливих обставин. Але в тій малій камері я таки пізнав мистецтво спання.