Я провів у Росії вже сім років, але вперше знайшов у російському комуністі прояв критичної позиції. Звичайно, всі інші боронили партійну політику безкомпромісно, а я завжди думав, що вони говорили те, що думали.
Пізніше, у в’язницях, я мав розмови з багатьма російськими партійцями. Не знаю серед них жодного, хто боронив би сталінську політику на селі, форсовану колективізацію та розкуркулення.
Та політика послабила головну продуктивну силу країни — землеробство. Понад одинадцять мільйонів селян загинуло з голоду, мав місце суцільний падіж худоби. Ці факти були відомі кожному партійцеві в Радянському Союзі. Всі, однак, мовчали та славили вождя.
Тільки найближчі приятелі довіряли один одному, але й те припинилося з початком великих процесів.
Імовірно, Комаров, дійсно, був таємним опозиціонером і в тій розмові хотів мене «завербувати» в гебістському розумінні цього слова.
Я повертався подумки назад. Ще два місяці тому я ясно не розумів, кого ДПУ в мені вбачає: закордонного шпигуна чи опозиціонера. Великі процеси створили, щоправда, сплав тих антипартійних груп. Судячи з процесів, опозиціонер Троцький потрапив в одну антирадянську справу з заступником Гітлера Гесом: опозиція злигалася з фашизмом і визнала шпигунство як спосіб боротьби. Таким чином, дилема більше не існувала: в очах ДПУ я був і опозиціонером, і іноземним шпигуном. Це дуже спростило справу. Але чи сприймають люди плоди такої фантазії всерйоз? Що принесуть очні ставки? Я нічого поганого не робив проти радянської влади. Що вони можуть довести? Нічого.
Але мене огорнув неспокій. Чи влаштовували б вони очні ставки, якби не були впевнені, що їм щось вдасться вдіяти проти мене?
Можливо, вони навербують фальшивих свідків? Можуть також зібрати проти мене моїх ворогів з часів конфлікту в інституті й при допомозі їхніх зізнань перекрутити правду про боротьбу в інституті?
Хотілось перестати думати про все те. Що б не сталося, мій шлях ясний.
Почало світати, а разом зі світлом мною опанував спокій. Я став мугикати пісню і чекав на сон.
Очні ставки
Упродовж кількох днів допитів не було. Потім я був викликаний у незвичну пору — об одинадцятій ранку. Звичайно допити розпочинались о десятій ночі. Полевецький був не сам, за столиком хтось сидів і дивився у вікно. Коли він повернувся, я впізнав Герфа, який деякий час був моїм наступником, коли я був змушений під час директорства Давидовича скласти з себе повноваження керівника будівництва. Я тоді став головним інженером і заступником Герфа. Працювалося мені з ним добре. То був типовий партієць, вірний лінії партії. Був він євреєм і — якщо так можна мовити — виріс у партії. Доктрина партії складала його світогляд, оберігаючи його від усіляких небезпек, як духовних, так і матеріальних. Він знав: якщо забажає вчитись — партія пошле його до університету й дасть йому матеріальні засоби для навчання у вигляді стипендії.
Ніде не залишиться без роботи й займатиме становище, що відповідатиме його здібностям. При цьому партія враховуватиме не лише його матеріальні інтереси. З певністю він почуватиметься при ній в безпеці, оскільки вона гарантує йому, навіть за відсутності особистої ініціативи, певний рівень добробуту та респекту, котрих інакше він не мав би. Помилкою було б вважати, що лише згадані міркування привели Герфа й багатьох подібних йому в партію. Ці люди вступили до партії в часи громадянської війни чи відразу по ній, і зробили вони це під впливом своїх революційних настроїв. Коли вони вже опинилися в партії, то надто розумна система безпеки партії дбала про те, щоб вони з неї вже не вийшли. З одного боку, вони перебували в певності, що належать до панівної групи країни з теплими, добре забезпеченими місцями, а, з другого, — знали, що при найменшому ваганні над ними висить жахлива загроза цілковитого матеріального й морального знищення. Для тих, хто відхилився від партійної лінії (тобто від того, що Сталін в даному історичному моменті накреслив як більшовицьку програму) не було в країні Рад ніякого жалю. Виключений з партії та з профспілки, затаврований своїми друзями, котрі не наважуватимуться з ним спілкуватись, блукатиме він, як зацькований звір, по всій країні й зможе знайти собі спокій лише за умов добровільного самозаслання у віддалені райони, де завжди є потреба в робочий силі, й де нікого не питають про походження. Такою є доля єретика, якщо тільки його не буде заарештовано. Зрештою, з початком «великої чистки» заарештовували всіх без винятку, хто свідомо чи несвідомо відхилився від генеральної лінії партії.