Я перечитав ще декілька разів Стендаля і разв’язав на стіні кілька статистичних проблем. Мріяв про закордон. Чи мене одразу депортують, чи дадуть якийсь час на залагодження справ у країні? Чи я повинен повернутися до Австрії, чи зможу податися до Фінляндії або Швеції, чи зможу вступити в контакт зі своїми приятелями в Англії?
Де влаштуватися на роботу? Як залагодити стосунки з партією?
Я вже вставав з ліжка не інакше, як на виклики та прогулянку.
Цілими днями я пролежував, віддаючись мріям або заняттям; наглядач мене не турбував.
Увечері перед 1 травня до моєї камери зайшли двоє озброєних гебістів. Мене примусили роздягтися, геть усе чисто ретельно обшукали, забрали всі мої книжки та газети. Я запротестував:
— Слідчий дозволив мені мати ці книжки.
— Отримаєте їх від слідчого знову, коли це буде визнано доцільним.
1 травня я провів у великому неспокою. Наглядач не дозволяв мені більше лежати. Я не мав ніяких книжок і мені нічим було писати на стіні. Години тяглися без кінця. Я не міг збагнути причин загострення режиму.
Наступні дні не принесли відповіді. Я випросив паперу і ще раз написав до прокурора й попросив його вникнути в мою справу. Наступного ж дня був викликаний на допит. Обік Полевецького сидів чоловік у мундирі. Сірий колір мундира не дозволяв мені зрозуміти, чи це чекіст, чи військовий. Я вирішив, що то прокурор. Був він меншим за середній зріст, міцний, його округла, лиса, монгольського типу голова безпосередньо сиділа на сильних плечах. Мав він здоровий, трохи рожевий колір шкіри і вигляд людини, яка почуває себе фізично й душевно добре, наділена почуттям гумору та задоволена з того, що всі її органи функціонують добре. Полевецький звернувся до мене:
— Олександре Семеновичу, починаючи з сьогоднішнього дня, Вами займатиметься товариш Рєзніков. З мене досить, я більше не можу.
— Хіба слідство не закінчене? — запитав я Полевецького.
— Тепер усе почнеться по-справжньому, Олександре Семеновичу, — втрутився Рєзніков до нашої розмови. — Я приймаю вашу справу і можу запевнити, що я ще ніколи не брався до чогось, що не довів би до кінця. Будете говорити, Олександре Семеновичу, можу на тім покласти руку у вогонь. Я міцна людина, випущу з вас бебехи, але ви заговорите. Почнемо завтра.
Я звернувся ще раз до Полевецького:
— Громадянине слідчий, наскільки я знаю, згідно з карним кодексом слідство має бути закінченим протягом двох місяців, якщо тільки прокурор не продовжить цей термін.
— Уже продовжив, Олександре Семеновичу, і лейтенант Рєзніков вестиме слідство.
— Чи можу я побачити дозвіл?
Полевецький хотів відповісти, але до того не дійшло. Новий слідчий гримнув по столу так, що склянки задзеленчали.
— Нащо тобі той дозвіл? Чи ти в санаторії? Будеш робити те, що накажу.
— Я вважаю, що, будучи навіть звинуваченим, я маю право вимагати дотримання законів, які оберігають мене від свавілля.
Полевецький відповів:
— Після закінчення слідства ви матимите змогу ознайомитися з усіма документами, що стосуються вашої справи, у тому числі з дозволом на подальше продовження слідства.
Рєзніков підвівся. Жили на його чолі набрякли, обличчя стало темно-червоним. Було видно по всьому, що тон Полевецького йому не подобався.
— Ти хочеш вчити нас дотримуватись законів, суко, продажна курво? Поламаємо тобі кістки! Ти ще не знаєш, з ким матимеш справу! Але скоро взнаєш. Дійсно, коли визнаєш свою провину й здеконспіруєш свою організацію, тоді дамо тобі все прочитати і я сам буду слідкувати, щоб ти був під охороною права. Але для таких бандитів, як ти, що з-за рогу нападають на радянську владу й провадять боротьбу навіть тут, у нас існує тільки сила. Відчуєш це дуже швидко. Вранці вже почнемо. Побачиш, що це значить. Можеш тією думкою втішатись!
Він подзвонив, не питаючись Полевецького, й наказав мене відвести. Почався новий етап мого слідства.
За кожну п’ядь землі
Через два дні пополудні Рєзніков наказав мене привести. Коли я ввійшов, він саме снідав. Я давно вже не мав посилки від Олени й був дуже голодний.
— Сідайте, Олександре Семеновичу, хочете їсти?
Я відмовився. При спогадах про останній допит його ввічливість була мені огидною. Але Рєзніков був мудрим. Він розгадав причини моєї відмови й звернувся до мене лагідним тоном: