Усе це свідчило лише про одне: вони програли війну, ще не почавши її. Армія була не готова задовольнити амбіції надвірних інтриганів. І хоча кількість військ та озброєння вражали, це було лише на перший погляд. Події двох останніх тижнів тільки підкреслювали думки Гусейн-паші. Вони неодмінно зазнають поразки. А коли це станеться, винуватця буде обрано, і ним стане він, Гусейн-паша. Втішало лише те, що щеняті теж не пробачать цього. А він, у свою чергу, буде брати у всьому найактивнішу участь… Звісно, якщо залишиться живим.
У Кам'янець
Шістнадцятого вересня Ходкевич нарешті вирішив зібрати велику військову нараду. Необхідність її назріла вже досить давно, це розуміли і в польському, і в козацькому таборах. Тож коли до Сагайдачного прибув посланець із листом Ходасевича, гетьман зітхнув з полегшенням. Після напруження останніх днів, заворушень серед козаків, нестачі продовольства і чуток про пошесть, які то там, то там тривожили табір, настав час вирішувати, як діяти далі. Тож що швидше це буде зроблено, то ліпше.
— Передай гетьманові, що я буду з панами полковниками, — стримано мовив Сагайдачний до джури.
Той мовчки вклонився і швидко вийшов із намету.
Через деякий час в оточенні старшин Сагайдачний виїхав до Хотинського замку.
Поблизу замку дещо змінилось, а саме: кількість людей. Якщо ще тиждень тому під високими мурами фортеці був цілий базар, утворений жидами, вірменами і волохами, то зараз тут лежали лише собаки і такі самі обірвані й худі люди. Торговий люд розбігся з проклятого місця. І це найкрасномовніше свідчило про те, що на табір насувається великий голод. Від замку, насилу піднімаючись крутим схилом, скакали коні, несли вершників у невідкладних справах. Униз, притримуючи коней, тягнувся важкий віз, туго затягнутий мотузками. За ним торохкотів ридван, що в ньому до замку їхав якийсь особливо лінивий шляхтич.
Старшини в'їхали на невеличке замкове подвір'я і залишили коней біля конов'язі, де їх одразу ж прийняли гетьманські стайничні. Попрямували до комендантського палацу, що задньою стіною притулився до височенного муру.
Минаючи чималенький колодязь посеред двору, Сагайдачний раптом зупинився. Підійшов до волоха, що завзято крутив велике колесо, дістаючи з глибини тридцяти сажнів діжу з водою. Зачекав, доки діжа не підніметься нагору і другий чорнявий волох не поставить її, підхопивши за мотузку довжелезним гаком, на землю.
— Дай-но попити, чоловіче.
Волох, побачивши перед собою багато вбраного козака, запопадливо простягнув йому дерев'яний ківш із кришталево прозорою прохолодною водою.
— Візьміть, пане. Ця вода цілюща! Вона хворих лікує, святу правду кажу!
Сагайдачний напився. Вода була смачною, з ледь відчутним присмаком якогось мінералу.
— Добра вода. Хворих, кажеш, лікує?
— Так, так, ясновельможний пане.
— То ми з вами, панове полковники, на лікування приїхали! Га?
Кілька чоловік засміялося. Два тижні запеклої борні ніяк не здавалися схожими на санаторій.
Повернувши ковшика волохові, Сагайдачний попрямував до дубових дверей палацу, перед якими завмерли два жовніри у панцирах.
У великій залі палацу було надзвичайно людно. Окрім Ходкевича, Любомирського і сеймових комісарів, зібралося кілька десятків хорунжих і ротмістрів із найбільш родовитої шляхти. Сиділи на лавах, що стояли у три ряди під стінами, і про щось тихо перешіптувались, очікуючи початку наради. Сагайдачний зі старшиною розмістилися дещо окремо від поляків, зайнявши широку лаву, що стояла неподалік від виложеного з каменю велетенського каміна. Притихли, очікуючи появи Ходкевича.
Чекати довелося недовго. Через кілька хвилин з'явився Ходкевич, рвучкою ходою і лицарськими обладунками намагаючись прикрити хворобливий вигляд, що відбився на його обличчі.
Поглядом привітавшись із присутніми, одразу ж почав промову.
— Я зібрав вас, шановне лицарство, щоби разом із вами обговорити ситуацію, що склалася на полі бою, а також вирішити, якими будуть наші подальші дії. Насамперед прошу вибачення від імені найсвітлішого князя ясновельможного королевича Владислава за те, що він змушений бути відсутнім як на сьогоднішній нараді, так і на марсових полях упродовж останніх днів. Його світлість важко хворий, і лише в цьому причина його відсутності. Тож нехай Господь дарує довгі роки життя найсвітлішому князеві, а ми почнемо нараду, помолившись за його здоров'я. Моя думка щодо подальших дій залишилася незмінною. Ми повинні триматися тут до останнього. Ця тактика вже довела свою доцільність, тож мовить сама за себе. Але поряд із цим з'явилися й інші обставини. Деякі з них на нашу користь, деякі, навпаки, на користь супротивника.