Пізно вночі запорожці, за наказом гетьмана, покинули обоз і пішли у напрямку турецького табору. Вісім тисяч найкращих козаків тамували подих і обережно ступали, намагаючись передчасно не розбудити турків. Через деякий час у турецьких наметах почалася різанина. Як і минулого разу, вона стала для них несподіванкою. Заспані аскери вискакували в одній білизні й один за одним падали під ударами шабель і списів. Декотрі шатра спочатку спалахували, а потім, коли клуби вогню починали верещати і підскакувати, у них зі всіх боків впивалися десятки списів, навіки заспокоюючи мешканців вогняних гробниць.
Одночасно запалали шатра і за Дністром. Це другий козацький загін, подолавши річку, не зупиняючись, налетів на табір Гусейн-паші. Тут турки не виставили навіть варти, вважаючи, що повноводна ріка є для них найкращим захистом. Хвиля схожих на чортів із пекла низових запорожців змела передній край сплячого табору і все глибше врізалася, піднімаючи несамовитий лемент, стогін і благання пощадити на турецькій, татарській, грецькій і болгарській мовах.
Переляканий Гусейн-паша ще звечора був пригнічений розправою, що її учинив над ним падишах. Тепер він ошелешено дивився, як один за одним упали десятеро його халавузів, і до шатра скочив демон. У світлі смолоскипа було добре видно вимащене багнюкою обличчя, латаний і брудний овечий кожух, укриту кров'ю криву шаблю.
Гусейн-паша мовчки кинув у демона парчевим чересом, з якого посипалися дзвінким дощем золоті монети, і різонув ятаганом по стіні шатра. Охоплений звірячим жахом, він біг і біг, воліючи лише одного: провалитися крізь землю, щоби заховатися від наглої смерті, що бенкетувала навкруги.
За півгодини, втративши перевагу раптовості, козаки швидко відійшли до себе тим самим шляхом, яким і прийшли сюди, — збудованим турками мостом. Під ним усе ще плавали у прибережному очереті тіла сотні яничарів і самого Циреаш-паші, що йому була доручена охорона мосту. Козаки й полонені турки вгиналися під великою кількістю здобичі, захопленої у таборі другого візира.
В обозі їх уже чекали ті, що повернулись із табору Османа II. На майдані, де ще кілька днів тому кипіли пристрасті Ради, палахкотіли багаття. Здобич звалювали великими купами. З похнюпленими головами стояли гурти полонених. Дзвеніли збруєю коні, лунали крики метушливих кантаржеїв.
На якийсь час Сагайдачний забув про біль, хоча звечора рана ще добре допікала. З люлькою у роті й булавою, що її стискав пальцями здорової руки, сидів він верхи. Із задоволенням позирав довкола. І вдовольнятися було чим: усе, що бачив, промовляло про перемогу. Перемогу в стилі ліпших козацьких традицій. Поряд, розкинувши смоляні кінські хвости, виблискували сріблом усі три бунчуки великого трибунчужного паші Каракаша. А сам паша, незмінний улюбленець падишаха, лежав порубаний біля свого шатра. Поглядав невидючими очима на небо, у якому новий день почав гасити зорі, а над ним розривав тишу околиць плач невтішного гарему. Ніс у височінь жалобу і лякав хмари гайвороння на нічному бойовищі…
За спиною Сагайдачного затупотіли кінські копита. Гетьман спокійно подивився через плече. До нього наблизилися полковники Подгурський і Писарка, чиї козаки здійснювали нічну вилазку. Позаду майоріла червоноверха шапка Семена Шила. Рятуючись від ранкового морозцю, загорталися у хутряні киреї.
— Ну що, пани полковники, — Сагайдачний не приховував вдоволення у голосі. — Порахували?
— Атож! — озвався першим огрядний Писарка.
— Кажіть.
— Мої всі живі-здорові! — Писарка широко посміхався.
– І мої теж. Навіть поранених немає, хіба що подряпини, — докинув Подгурський.
— Добре! Славно попрацювали… А в тебе що, Семене?
— У мене гірше, — зітхнув кошовий, — сімнадцять козаків порубано. Поранених десять…
— На мосту?
— Там! Сам Циреаш, клятий, яничарами заправляв.
Сагайдачний мовчки кивнув головою. Він очікував більших втрат серед низових козаків, йому вже доповіли про засідку Циреаш-паші на мосту через Дністер.
— Що нам тепер? — запитав Писарка.
Сагайдачний подивився довкола. На майдані під керівництвом генеральних старшин уже почали ділити здобич.
— А нічого поки. Діліть хліб козацький та відпочивайте.
Кількість здобичі вражала. Було тут дві сотні добрих коней, десяток верблюдів, тисяча овець, десять пудів золотих та срібних прикрас, коштовний посуд. Двадцять бочок пороху, сотня яничарок і три сотні шабель, що серед них багато було із золотим і срібним оздобленням, поповнили запаси зброї. Списи, ятагани і кинджали лежали купами. Окремо були звалені мішки із зерном і борошном…