За мить, наче прокинувшись від сну, озвалася козацька, а потім польська армати. Кілька десятків гармашів забігали, намагаючись максимально ефективно використати лічені хвилини, коли ворог уже в межах досяжності гармат, але ще не наблизився упритул. Випльовуючи страшні снопи картечі, гармати косили, розривали на шматки, відривали руки й ноги очманілим від бігу і страху туркам, татарам, болгарам, грекам і арабам.
— Ясновельможний пане гетьмане! Пане, прошу вас спуститись із валу. Тут небезпечно! — почув Сагайдачний схвильований голос джури, а разом з ним до свідомості дійшло сичання ворожих ядер і глухий стогін вибухів.
— Геть! — люто вигукнув він і знову підняв до очей трубу.
Турки йшли одним великим фронтом, наближаючись одночасно до польського і козацького таборів. Сераскери шикували лави піхотинців у рівні ряди, готуючись дати залп із ручної зброї і малої армати. У проміжках між піхотними бюлюками в небо здіймався густий ліс списів ворожої кінноти. На Сагайдачного через лінзи труби дивилися тисячі перекошених від люті й жаху облич, з десятків тисяч горлянок виривався крик, що перетворювався на глухий стогін, подібний далекому виверженню вулкана.
Ще мить — і заколотиться, закрутиться смертельна карусель. Полетять, розпластавшись над землею, бойові коні, з дзвоном і тріском зітнуться шаблі, мечі, боздугани, келепи, списи і ятагани. Впадуть долілиць мертві й поранені, змішаються з кривавою багнюкою під копитами коней і верблюдів…
Але спочатку затріщали залпи мушкетів з окопу. Раз по раз вкривалися шанці білим димом, а влучні постріли виривали цілими десятками зі строю ворожих аскерів.
Сагайдачний нарешті зійшов із валу. Здивовано поглянув на свою соболину шапку, що її тримав у руках джура.
— Що це?
— Кулею збило. Ще би трохи і…
— Дай-но сюди. Коня мені!
Підвели коня. Скривившись від болю у руці, заліз у сідло і погнав уздовж табору. За ним поспішали джури й особиста охорона. Не звертаючи уваги на ядра, що сипалися з неба, ламали вози і збивали намети, Сагайдачний мчав і мчав. Минав полк за полком, оглядав ще раз і думав, чого не встиг зробити для посилення оборони. Але всюди бачив лише готових до бою вишикуваних у полках і сотнях козаків. Запорожці голосно вітали гетьмана, підіймаючи догори зброю.
А турки вже кільцем з трьох боків охопили табір. Ішли полем, продиралися через лісок на правому крилі й колючі кущі на березі Дністра з протилежного боку. Все чіткішими ставали крики «алла».
Нарешті кинулись — і закипів жорстокий бій. Несамовито рубали, кололи, стріляли впритул із пістолів. Але козаки не відступали. Ставши стіною перед окопом, наїжачилися списами і прийняли перший, найстрашніший удар, як витримує гранітна скеля натиск штормової хвилі. Замахали шаблі й келепи, полилася кров. Найодчайдушніші кинулись у гущу ворогів, прорубуючи собі дорогу до знамен і бунчуків.
На смерть стояли козаки Мойсиха і Писарки, Куроші і Гордієнка. Забули, що ще місяць тому вагалися, чи віддавати свої шаблі ненависним польським панам полковники Луцкевич, Подгурський і Севрюк. Не знаючи втоми, билися поряд зі своїми полками Зискар, Федорович, Білобородько, Деркаль, Семакович і Гордій. Захмелілі від крові козаки робили свою одвічну роботу: несли смерть вихідцям із невідомих їм далеких країн. Добре озброєні низовики під командою Семена Шила навіть відкинули восьмитисячний загін напівголих бедуїнів і врубались у фланг черкеській і арабській кінноті, здирали із сідел, намагаючись не поранити коней, що їх одразу ж гнали вглиб обозу. Час від часу ляскали постріли з пістолів.
Через півгодини натиск ослаб, і турки, наскільки це можливо, підтримуючи порядок у полках і тисячах, відступили. Відразу ж загриміли десятки ворожих гармат. У табір полетіли дуті стрільна, що оглушливо вибухали, ранячи людей і коней. Заговорила і ворожа армата за Дністром. Минулої ночі, за наказом Османа, туди переправили ще тридцять гармат. Тепер вони відкрили швидкий вогонь по позиціях Білобородька, завдаючи все нових і нових ударів по козаках. Нечасті постріли козацьких і польських гармат відповідали співвідношенню один до десяти.
За першою хвилею навали не забарилась і друга. Турки порівняли ряди і кинулись у новий бій, цього разу основну увагу приділяючи табору Любомирського і воєводи Кулменського, що з прусськими полками стояв ліворуч від Калиновського. На Сагайдачного кинулися незчисленні татарські орди. Їм назустріч виїхали двадцять тисяч комонних козаків, в одну мить врубавшись у татарські порядки. Шаленим смерчем промчали серед погано озброєних татар, встеляючи свій шлях сотнями ворожих трупів.