Ба ні! Не хотілося вірити в таке. Січ стояла, стоїть і стоятиме, нехай би там що. І стоятиме не на захисті Потоцьких, Вишневеньких і Конєцпольських, а на погибель ворогам віри святої православної. І вдивлятимуться у степ до болю в очах запорізькі бекети й сторожа на могилах біля засмолених «фігур». У глибині душі козаки не сприймали того, що мовив новий курінний. Бо ще не настав цьому час тієї холодної осені 1621 року…
Переговори
Четвертий день сидів у розкішно обставленому шатрі поблизу наметів Станіслава Любомирського знатний італійський купець Баптус Вінеллій. Ще двадцять шостого вересня прибув він до польського табору з листами великого візира Ділавер-паші і терпляче очікував аудієнції в королевича Владислава. Заможний італієць із розумінням сприйняв відмовки комісарів. О, він співчуває вельможному панству з приводу важкої втрати славного рейментаря королівського війська. Бажає якнайшвидшого одужання найсвітлішому князеві. Звичайно, він зачекає. Але минали дні. Не вщухав гуркіт гармат і ревіння снарядів, а про нього всі забули. Хіба так уявляв він, той, що був прийнятий імператором Блискучої Порти, свою місію у таборі Владислава? Це ж елементарна неповага до нього самого, країни, що її він представляв своєю особою, нарешті, до можливості припинити війну! Війну, яка завдала великих збитків як Речі Посполитій, так і Османській імперії.
Вінеллій з кожним днем ставав усе похмурішим, хоча, як досвідчений дипломат, тримав свої думки при собі. Вчора, ввечері, після особливо жорстокої битви йому повідомили, що його чекає польський коронний гетьман Станіслав Любомирський. Нарешті посол зітхнув із полегшенням: про нього пам'ятають. Але ні! Він не подарує зневаги, що її поляки виявили до посла. Про це одразу ж після привітань Вінеллій і сказав Любомирському. Той на знак здивування здійняв брови:
— Пане Вінеллію! Слово гонору, річ не у зневазі до вас особисто. Адже ви розумієте, що ми ведемо війну з Османом. Важку війну, яка у першу чергу вирішує, чи, власне, буде існувати Реч Посполита. Прошу зрозуміти: я не міг дати вам аудієнції тому, що моє місце було на полі бою. Поряд зі мною бився і найсвітліший князь, який, мушу нагадатати, ще не повністю одужав.
Отже, ми розглянули привезені вами листи і дуже вдячні вам за вашу нелегку працю. Маю надію, що це значно поліпшить процес взаєморозуміння між нами і Портою. Що ж до виказаного вами обурення за Італію і Папський Престол… Попри всю до вас повагу, маю сказати таку річ: коли Реч Посполита стояла за крок від загибелі, ми зверталися по допомогу до всіх королівських дворів Європи. І звідусіль чули лиш доброзичливі співчуття. Адже це не велика допомога проти чвертьмільйонної армії Османа? І лише Ватикан відгукнувся з чудовою пропозицією: кардинали обіцяли на оборону християнської віри щомісячно десять тисяч злотих! Досить значна сума! А вам відомо, що лише Запорізькому Війську ми за цей час заборгували вже п'ятдесят тисяч? Це ще не враховуючи, який рахунок пани старшини подадуть за завдані у поході збитки. І це найдешевша частина нашої армії.
Тож прошу приховати ваше невдоволення і перейти до вирішення того, за чим ви, власне, прибули.
Вінеллій спалахнув. Однак лише на мить. Він ураз опанував себе і вже спокійним тоном продовжив:
— Розумію вас, пане Любомирський, тож нехай вищесказане не вплине на подальші наші рішення.
Отже, Ділавер-паша дав зрозуміти, що згоден прийняти послів Речі Посполитої для обговорення мирної угоди. На вигідних для обох сторін умовах. Це він підкреслив. І ви могли вже прочитати у привезених мною листах. Особливо великий візир просив зазначити таке: падишах воліє поновити колишній спокій між Блискучою Портою і королем Сиґізмундом. Він має надію, що до нього прибудуть пани сеймові комісари як особи, на яких покладено право і обов'язок вирішувати питання війни й миру.
— Дякую вам, вельмишановний пане. Що ж… не буду приховувати те, чого приховати неможливо. Сили нашого війська вже не ті, які були місяць тому. Ми виснажені війною, браком харчів і хворобами. Через це раді перейти з марсового поля за стіл переговорів. Але тут виникають деякі труднощі. І перше з них: не всі з наших ясновельможних панів мають довіру до Османа. Адже це він напав на креси Речі Посполитої з метою стерти її з мапи Європи. Крім того, ми маємо всі шанси на перемогу. Отже, якщо переговори і будуть початі, то лише на рівних позиціях.