І хоч Юрій мало що зрозумів із одкровення чудного попа, зате відчув серцем, що після того, що вони разом пережили, вони, нарешті, врятують і батька. А може, вже врятували? Може, Богородиця і перед ним простелила свій білосніжний Омофор і вивела з лікарні страшної і з недуги ще страшнішої? Бо на душі було незвично легко і світло.
— Отче Георгію, він хоче щось вам сказати, — до них підійшла сердешна Оксана з дитиною на руках.
— Я слухаю тебе, дитя моє, — лагідно звернувся до німого хлопчика отець Георгій, теж уже нічому не дивуючись.
Однак хлопчик мовчав. На його личку не ворухнулася жодна рисочка, не розтулився міцно стиснутий ротик. Тільки в глибині «дзеркальних» очей ніби іскорки проскочили, і в гулкій, аж ніби космічній тиші, що враз запанувала над болотом, чітко прозвучали два слова:
— Спаси Бог.
— Він дякує вам, — зашарілася сердешна Оксана від гордості за своє незвичайне мудре дитя.
«І заселять землю інші, духовні істоти, не залежні від ненаситної і гріховної своєї матеріальної оболонки, які насищатимуться Духом Божим», — чомусь пригадалися отцю Георгію останні слова, почуті від Волхва біля КПП ЧАЕС за тиждень до аварії 26 квітня 1986 року.
— Хай Бог береже тебе, дитино, і матір твою! — поблагословив отець Георгій.
— Отче! Отче, допоможіть нам переправитись! — покликали парафіяни з південного краю острівця, де починалася стежка через болото. Але отець Георгій не ступив, як бувало, з берега у багну, а, пропустивши наперед сердешну Оксану з хлопчиком, сказав:
— Ідіть самі. На що я вас і благословляю. Тепер ви краще мене знаєте стежку, яку стелить перед нами щодень над цією безоднею Богородиця.
…А потім стояв і дивився, як його паства спокійно, як битим путівцем, переходить трясовину: попереду процесії — Оксана з дитям, а позаду всіх — внучка вчительки на пенсії — Леся.
— А ви чого ще тут? — здивовано спитав Юрія, котрий нерішуче тупав на березі. — Доганяйте! Дивіться, як озирається на вас ота юна Мавка лісова. Та й батько зачекався: його сьогодні виписали з лікарні. Ідіть! Передавайте вітання від… його доброго знайомого — Георгія Бунчужного і… повертайтеся сюди. Я чекатиму вас. Обох.
Юрко аж рота роззявив від здивування, хотів щось спитати, але чудний піп суворо наказав:
— Ідіть! Батько чекає вас уже три години!
І збентежений Юрко не ступив — скочив у болото. Кілька хвилин отець Георгій для певності «тримав» поглядом постать парубка, але, побачивши, як той впевнено кинувся доганяти вервечку прочан, перехрестив і пішов до церкви. Кликало його туди щось схоже на відчуття дискомфорту, вини… чи сорому за невиконаний обов’язок. Тривожний туск в душі не минав, навпаки, переростав у гостре передчуття небезпеки… Так, він ясно бачив, як, поцілувавши Оксанину дитину в чоло, Богородиця заплакала. Але — чому? Невже та буряна, грозова ніч була тільки черговим випробуванням, а не остаточною перемогою над силами зла, що терзали цю землю і його душу? Невже, Господи?
В сум’ятті глянув на північний схід, туди, звідки прийшов і куди ось уже двадцять років поглядав з тривогою: у ясно-голубому небі над тим місцем, де за лісами мав бути Чорнобиль, висіла зловісна сизо-лілова хмара… І все зрозумів: битва триває!
З тривогою переступив поріг і скам’янів: Богородиця плакала кривавими сльозами!.. Хотів упасти на коліна, але почув тихий, наче мамин голос:
— Мерщій вставай і йди! Там, куди прийдеш, спитай кожного з царів людських:
«Ви що, не відаєте, що трапиться завтра, яким стане ваше життя?»
Скажи:
— Дихає сіркою пекло і не за горами день, коли буде відкинутий навіть від гробу свого кожен, хто землю свою руйнував і свій народ убивав! І прийде цей день, і понижиться гордість людини, і високість людей, і буде високим Сам тільки Господь того дня, і божки срібні, й божки золоті і божища — усі минуться!
— Вони не повірять, Мати Божа! Подумають, що я божевільний! Гірше! Вони не пустять мене й на поріг!
— Не говори про всіх. Кажи про себе і свою віру. Хіба ти не знаєш, що кожному буде по вірі його?
— Але ж я молився… Я за всіх них молився, але вони не вважали за потрібне пізнати Бога, то чи захочуть почути мене! І що я скажу їм таке, чого вони ще не чули?!